Всім привіт. Останнім часом було багато флешмобів, на які я забила через брак часу, дедлайни, поганий настрій та моїх улюблених тарганчиків, з якими шкода розлучатися. Тож зараз наздоганяю. Беру потроху від кожного, аби не було багато букв.

Флешмоб Клаві мем  від Ярини Король –  питання, як я виходжу з творчої кризи. 

тут фото-мем

Як-як? Дурію. Тобто починаю бігати за нашим котиком з бризкалкою, або чіпляюся до дітей: пограй зі мною, або співаю вголос про все, що бачу навколо. Жартую, то я все роблю і без всякої кризи, а співаю вранці щодня, ну щоб однозначно вже всі прокинулись, не одинокою ж мені ото на кухні стирчати. Просто іноді здається, що так і не подорослішала.

Найкраще від кризи – то подорожі. Бачте, я тут не унікальна. Цього року їхня відсутність мене вже доводить до сказу. Тому котик часто «купається», а що він мене любить лише, як голодний стає? А пісні стають дедалі більш гучними.

Флешмоб Чому Букнет? Від Ніни Коваль

Чому Букнет, то прозаїчно і не надто цікаво. Просто реклама у фб вчасно визирнула.

Але, от як все почалося, є про що розповісти.

Першою моєю історією, написаною самостійно, без тоталконтроль та цензури мами, стала історія про закоханих голубів, яку я спостерігала на лоджії під час хвороби, коли була дома одна. І сталося це диво у першому класі. На жаль, моя перша вчителька не оцінила належним чином всю шикарність мого слогу і втулила четвірку за геніальне описання тих подій. (Тоді була 5-ти бальна система, якщо що, так, я бачила динозаврів). Там не було коментарів, яка я молодець, як гарно склала букви у слова, як майстерно побудовано сюжет і такого всякого. А було обурливе перекреслення одної помилки і вирок: жирна червона 4.

Нуль підтримки та визнання, тож таке ставлення геть відбило в мені охоту твАрити далі, та щось нести цьому жорстокому світу. Саме тому я оминула оті всі шмарклі підліткові, віршики, кохання, фанфіки…

Ба більше, одного разу, як прибиралася у шафці, я знайшла зошити з творами з літератури від старшої сестри. І сказала собі: Бінго! У мене є твори, з виправленими помилками до всіх дурнуватих шкільних тем, що там хотів сказати той геніальний автор! І тирила їх без жодного сумління. Вчителі з мови у нас з нею були різні. Шанси запалитися, самі розумієте, нульові. (Мені не соромно, якщо що). (Вільні теми я любила та писала сама, якщо що).

Бажання писати мені повернув муз. Коли ми лише зустрічалися, він зробив мені індивідуальний гороскоп. Там було все дуже серйозно, і він вимагав від мене дату народження з точністю до секунди, аби ж все було точно. Озброївшись тими даними зник, не поцілувавши принцеси, чим надто вже обурив мене. Але повернувся ввечері наступного дня з нотатками і тортом. Поміж інших деталей, про які я не буду розповсюджуватися, бо вони надто інтимні, він поцікавився у мене, чи не пишу я вірші, бо, бачте, побачив там відверто виражену творчу складову та хист до письменництва. Як там встали ті планети, я хз, але він мене тим ошелешив, і згадала я про нещасних неоцінених закоханих голубів. Бідні пташки, вони так й не дізналися, що їхнє кохання увічнилося в моєму творі, зошит з яким пішов в небуття через вчительську незграбність та байдужість.

Через декілька років, муз приніс додому комп’ютер і строго насторого наказав сідати та писати!

Виглядало це приблизно ось так, тут фото:

На сьогодні все. Містичну страшилку викладу завтра, аби не забивався ефір. 

Всім добра та гарних книжечок!