На вулиці Сашку стало трохи легше, він уже не відчував, що ним керує чужа воля. Удвох із привидом вони йшли через Мертве місто. Шелестіли чорним листям дерева, оплетені багряно-червоним плющем, а тіні опікувалися кривавими квітами, що поєднували їх зі світом живих. Та не знайдеться тої сили, яка скосить їх, звільнивши тіні. Лише коли зникне зло, що наслало прокляття на мирне місто, зав’януть зачаровані квіти, розтікаючись водою.

– Довгий час сюди, у це горде і вільнолюбне місто, не знаходили шляху порожнеча і сірість, які панували навколо, – замислено говорив привид, розповідав хлопцю, неначе на знав подяки за сміливість і чуйність. – Надто сильним і свавільним був захисник міста, чия яскрава вдача оберігала земляків навіть тоді, коли він засинав під іншими сузір’ями, будучи далеко звідси. Але одного дня, після чорного заклятого дощу, у місті рясно розцвіли вогнисті квіти відібраних життів. І відтоді місто це називають мертвим...

Привид замовк. Вони прийшли на майдан, де росли багряні лілії і колосилася червона пшениця.

– Але за що? Що накоїли мешканці міста? Таке покарання...

Сашко не знаходив слів, та розумів, що поки він говорить, примара не виконає своєї обіцянки, і нові квіти не виростуть серед цього поля.

– Ми були живі, яскраві, тому і кров наша яскрава і жива, – привид чоловіка нахилився до вогнистого поля, яке освітлювало ніч. – Мешканці міста ні в чому не винні. А ось його захисник...

Він затнувся, на мить не втримавши почуттів, наче досі був по-справжньому живим.

– За що?.. Для повчання... Щоб іншим бунт підняти не кортіло. Що одне мертве місто для Імперії без кордонів? – примарні очі осяялись червоним. – Треба було йти, хлопче, доки могли. Правильно твоя подруга казала, щоб не наближався до мене. Чи залишити тебе живим до старості, щоб, поки твій час вийде, заманював, як я, юних довірливих дурнів?

Повністю розділ буде опублікований у четвер.

Читати книгу