Всім вітання! І так, два надзвичайно важливих питання на сьогодні:
Чому Букнет?
Чому я вирішила писати?
Звісно, в рамках флешмобу)
Отже. На цей портал я натрапила два роки тому, у дуже важкий для себе період. Це коханий чоловік запропонував мені викласти сюди свій перший роман "Ліна", щоб якось відволіктися й не думати про хворобу) Тож, мій вступ у родину Букнет був дещо неадекватним, не таким, як прийнято. Я була налаштована скептично і дещо байдуже. Та, з одужанням й, попутно зі знайомством з чудовими авторами, я поверталася до норми) Але, на жаль, через втрачений час та малий досвід у письменництві, ця справа й досі для мене не стала заробітною(( Хоча й замінила мені справжню роботу. Тут і клопітка і праця, і живе, дуже цікаве спілкування, і постійне навчання чомусь новому) І я вже не можу уявити себе без цього))
Вперше мене потягнуло писати ще у дванадцять років. Перечитавши чималенько літератури про пригоди, мені й самій закортіло взятися за кулькову ручку та зошит. Було написано кілька маленьких, саморобних книжечок про "Дім з..." "Статуетку" та "Безлюдний острів"...)))) Вони давалися почитати однокласникам та за це навіть бралися гроші!)) Поки одного дня батьки не прикрили лавочку) Я пробувала писати далі, але щось пішло не так. Я не бачила захвату від читання моєї писанини у мами, не бачила успіхів у написанні творів на укр.літ та й взагалі... і припинила. Іншими словами, не витримала першої ж творчої кризи) Чомусь вирішила, що мені краще припинити вигадувати, а варто просто вести щоденник (для упорядкування думок). Тому письменництво відійшлодалеко назад,  пропустивши натомість медицину. Але спроби повернутися були, маленькі, недолугі, російською мовою... Коротше кажучи, невдалі. Поки одного дня, через надцять років, я все ж не сіла та не наважилася написати історію для своєї знайомої, для якої я бажала особистого щастя. Мені здавалося, якщо я напишу, в неї обов'язково все складеться! Я зібралася та почала набирати текст українською, і потихеньку-помаленьку, з впертість слона, чи може буйвола, я його таки зробила! І по завершенню, через два роки я його вперше опублікувала.
Дивлячись зараз на талановитих авторів, я з гіркотою усвідомлюю, що дарма тоді так легко здалася. Тому хочу порадити всім, хто зараз читає мій допис, будь ласка, не повторюйте моєї помилки!! Так, в мене ще є час для вдосконалення, але значно менше, ніж могло бути)
Дякую Марко Войт та Каріна Антоненко за можливість поділитися своєю особистою історією про шлях до Букнет!))
Передаю естафету своєму другові та співавторові Angelnik та одній з улюблених авторок цього порталу Ліна Алекс