Коронація слова: 20 років до мрії

Учора на «Коронації слова-2020» рукопис мого роману «Рефлекс медузи» отримав диплом фіналіста. Сказати, що я щаслива – не сказати нічого.

Бо до нього я йшла 20 років!

Пам’ятаю, як ще 21-річною (попри юний вік – розлучена і з маленькою дитиною на руках) побачила на телеканалі «Інтер» рекламу конкурсу. За перемогу лауреатам обіцяли шалені на ті часи гроші. А я – без нормальної роботи, без освіти (ще й навіть виш не закінчила). Власне, можливість отримати премію, така меркантильна мотивація, спонукала мене сісти й написати мій перший роман. До речі, саме зараз я викладаю його («Світло для метелика» https://booknet.com/uk/book/svtlo-dlya-metelika-b244483) на Букнеті – заходьте, читайте, коментуйте. За ці десятиріччя він, щоправда, кілька разів змінював назву і докорінно змінився сам, так і не ставши книжкою. Однак, саме цей текст, як виявилося згодом, запустив у мені потребу писати художні тексти.

Тож, перший роман я, як і постановила, написала і відправила на конкурс. Однак пролетіла, як самі знаєте що над чим. Усі наступні рукописи також надсилала. Іноді, після ґрунтовного переписування й редагування, й двічі. А за 20 років, між вихованням сина, «робленням» кар’єри, другим заміжжям, я написала 6 романів. Тобто, якщо кожен текст надсилала щонайменше двічі, а бувало й тричі (а так воно й було), то в «Коронації слова» я випробовувала удачу мінімум 12 разів. І все намарно!

На початках я дуже страждала від поразок: плакала, не могла нічого писати, поки не відбувалося нагородження, а потім знову плакала. Кілька разів зарікалася, що взагалі більше не писатиму. Почуватися лузером, скажу вам, дуже важко. Але, не знаю звідки, бралися сили і мотивація, щоразу – інші, щоб рухатися далі. Я прослухала не одні курси й десятки лекцій з літературної майстерності, три мої рукописи таки стали книгами, я здобула кілька інших літературних премій і відзнак.

По-правді, відправляючи на «Коронацію» «Рефлекс медузи", не мала жодних сподівань. За роки невдач, очевидно, наросла броня. І текст цей – дуже контроверсійний і дражливий. Але, очевидно, цим і зачепив членів журі. Бо, алілуя, його таки помітили! Серед 18-ти текстів-фіналістів і тисячі конкурсних мій «Рефлекс медузи», як  написала в коментарях пані Тетяна Логуш, – на сьомій позиції. Вважаю, це – грандіозний результат.

Тож, як казав наш Каменяр, лупайте сю скалу, і «Коронація» вас знайде!

Успіхів, натхнення і вам, і мені!