Писати "просто" чи "складно" - що обираєте ви?
Сьогодні захотілося поговорити на таку тему - як має творити справжній письменник - простою, розмовною мовою, чи з численними художніми образами, відступами, складною композицією твору тощо?
На ці роздуми мене наштовхнули два факти. Перший - те, що останнім часом кілька разів почула, що я пишу "примітивно". Правда, не зовсім зрозуміло, що автори коментарів мають на увазі - сам сюжет твору чи манеру розповіді? На жаль, не дуже пояснили свою думку...
А другий факт - дискусія в одній із літературних груп, де якраз і було задане питання, яке я винесла у заголовок. Думки розділилися - дехто з учасників обговорення вважав, що письменник, якщо він справжній, а не "ремісник", повинен мати свій стиль і оригінальність, що унеможливлює просту розповідь "як на вулиці на лавочці". Дехто, навпаки, писав, що читачам ближча саме розповідна манера письма, без "багатоповерхових" речень та складних метафор чи порівнянь...
Особисто я більше схиляюся до другої групи. Мені, поскільки я часто пишу від першої особи, хочеться передати внутрішній світ героя, його думки і почуття, реакції на навколишні події. Але я помітила, що якщо нагромаджувати безліч "красивостей" ( просто щоб помилуватися собою - ось я автор, я вмію!), то за цим втрачається головне - динаміка сюжету та психологізм.
Скажете - але ж класики могли на кілька сторінок творити опис будинку чи природи, чи якийсь внутрішній монолог героя - і нічого, всі читають та хвалять. Проте, як я писала у своєму есе "Мистецтво неквапливості", раніше і світ був зовсім інший. Процитую маленький уривочок зі свого твору:
Нещодавно я читала книгу, дія якої відбувалася у дев'ятнадцятому столітті. Героїня - жителька Англії, що належала до середнього класу - приїхала в гості до родичів у їхній маєток. Повільно і детально описує автор, чим займалися герої, що їли, як відпочивали, як приймали гостей.
"Завтра, - сказав господар дому, - складу список орендарів за старшинством. Тих, які служили сім'ї найдовше, ми відвідаємо першими. Щодня будемо виїжджати о другій годині, доки ви не зустрінетесь із кожним, без винятку.
Коли ми закінчимо відвідувати наших людей, ви проводитимете вдома три дні на тиждень, гадаю, по вівторках, четвергах і п'ятницях, на випадок, якщо хтось вирішить із вами зустрітися.
-А коли місцеві закінчать свої візити, - спитала вона, - що тоді ?
-Що ж, тоді ви зобов'язані будете повернути їм візити, кожному. Я накажу подавати карету щодня о другій. Хоча, перепрошую. Не щодня. А кожного вівторка, четверга і п'ятниці.
-А що я маю робити по понеділках і середах ?
-Щопонеділка можете практикуватись у співі, а щосереди малювати..."
Можна сперечатися про те, наскільки комфортним з точки зору побуту та фізичного здоров'я було життя людей у минулому, та от депресій, нервових зривів, панчіних атак тощо у них було набагато менше, ніж в наших сучасників...
Можливо, річ саме в цьому неквапливому, розміреному стилі життя, коли люди наперед знали, що робитимуть завтра, і на наступному тижні, і через місяць, коли вони не намагалися "оcягнути неосяжне" і не тривожилися про своє майбутнє?..
Зараз же час - це найвище благо людини, якого нам нерідко так бракує. Тому й поспішаємо, щоб зробити більше, встигнути втиснути у свій день все нові й нові об'єми справ і завдань. І читачі часто стверджують, що люблять читати книги невеличкими частинами, немов завершеними оповідками, а просторі описи чи роздуми пропускають ( а хто так не робив у дитинстві, зізнавайтеся? Я так точно))
Одним словом, мені на те відповіли прихильники "складного письма" - що зараз велика біда літератури в тому, що туди приходять журналісти, педагоги та інші "непрофесіонали", які не можуть стати справжніми письменниками через звичку все "розжовувати" та "розкладати по поличках". А письменник має бути вищим, як небожитель - якщо читач не розуміє його, то не автор має спускатися на рівень читача, а навпаки, той - прагнути піднятися до вершин авторського світобачення.
От мені й захотілося почути вашу думку - як тих, хто пише, так і всіх, хто читає - ви за "просту" чи за "складну" літературу? І чому?
23 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПерш за все читач має розуміти те, про що він читає: тому на першому місці має стояти логіка, послідовність подій і зв"язність тексту. Художні засоби і "складність" також необхідні, бо інакше немає сенсу читати усю книгу - досить ознайомитись з коротким переказом (як в школі і поберегти час))
Художні мовні засоби повинні робити сюжет цікавішим і зрозумілішим, а не ще більше плутати. Траплялися навіть тут такі твори, що не зайшли, бо сюжет писався під різні "ускладнення", хоча мало б бути навпаки.
В той же час, коли проста мова поєднується з надзвичайно детальними поясненнями очевидних речей, то читати таке теж не цікаво.
Має бути щось середнє)
Мар'яна Доля, Яке повчальне оповідання)))
Я за золоту середину. І за відповідність "складності" історії жанру.
Дивно, наприклад, перевантажувати СЛР "матчастиною", але ще гірше, коли його сюжет плаский та примітивний, а герої нереальні з психологічної точки зору та їхні вчинки нелогічні.
Я завжди намагаюся писати так, аби читачі постійно хвилювалися й чекали на проду, а не нудьгували.
З приводу мови - вона також має відповідати жанру. Бути багатою та красивою й чистою. А надто "завумні" вислови мне особисто навантажують.
Надія Борзакова, Для мене також.
Золота середина. Однозначно.
Оскільки пишу реальні історії життя, дуже допомагає використання прямої мови героїв. Доводиться, іноді, "фільтрувати" терміни і ненормативну лексику, але виходить саме поєднання простого зі складним.
Мар'яна Доля, Я пишу лише ті історії, котрі вразили особисто мене. Знаючи мої методи "збору інформації" не кожен наважиться дозволити вивернути всі свої таємниці назовню)) Згадувати доводиться багато різного. Бувають сльози, буває сміх, буває прозріння. Поки що мені подобається "копирсатись" у спогадах людей. Як буде далі - побачимо)))
Читаю зараз одну книгу про письмеництво у розрізі психології. Процитую рядки звідти: "Розповідь понад гарним стилем, причому завжди. Бідна мова може заподіяти куди менше шкоди, ніж здається. У тому випадку, якщо ви вмієте розповідати історію". І в приклад наведено "Код да Вінчі" Брауна, про який критики відгукувалися, як про "плоский, хирлявий і потворний" (за стилем написання), але це не завадило твору зайняти місце серед найпопулярніших книг усіх часів:))
Джордж Лонглі (George Longly), Погоджуюсь, я коли почитала Брауна... (і то, то таке примітивне, що навіть не було бажання дочитувати), була в шоці, що це написав чоловік... і що ОЦЕ - БЕСТСЕЛЛЕР...
Все впирається в стиль та жанр. Важко уявити, як По чи Лавкрафт пишуть свої шедеври простими конструкціями. З іншого боку: динаміку передавати епітетами – як мінімум, дивно.
Легко сказати: автор має писати просто. Тоді автор виховає лінивого читача.
Або автор має писати складною мовою – автор отримає клеймо графомана.
Моя думка така: на все своє місце та свій час. Але вміти автор повинен і так, і так.
Вісенна, Справді. було б дуже цікаво!
Щодо складності описів - є символісти-конструктивісти різні, "артхаус", тощо. Тобто це вповні жанрово коректно і прийнятно, - для своїх поціновувачів... А щодо короткості описів - є поняття таке "кліпове мислення". Зараз це панівний тренд в сучасних підходах до подання будь-якої інформації. Стисло-лаконічно, щоби не гаяти час читача. Великі-об.ємні тексти зараз важко читаються суспільним загалом, здебільшого.
Мар'яна Доля, саме так...
Я вважаю, що потрібно писати так, щоб і самому було зрозуміло, і читачі змогли легко прочитати ту чи іншу книгу:)
Solomia Star, Погоджуюся з вами)) Мені дуже сподобалася цитата мого знайомого письменника Валерія Герасимчука, який зауважив: "Для письменника важливо - вміти сказати головне, але не наговорити зайвого"...
Складними словами написані прості речі - це абсурд, ніхто те не буде читати, бо потрібно, перш за все, оцінювати як тематику й проблематику твору, так і аудиторію, для якої ти пишеш. Звісно, від фантастики очікуєш одного, а від дитячої чи підліткової літератури - зовсім іншого. А описи на пів сторінки мені ніколи не були цікавими, і я завжди їх просто пропускала, читаючи. Сама у творах намагаюся вплести їх разом з діями, аби не було довго й нудно, додаю речення-два. Хоча з довжиною речень та вставленими зворотами постійно борюся)) Короткі речення більш динамічні і читаються, як і сприймаються легше, не губиться суть сказаного.
Ірина Ярошенко, О, це точно, і сама постійно, перечитуючи щойно написаний текст, "виловлюю"занадто довгі речення. Я ще люблю і в дужках щось наліпити)) Хоча стараюся при редагуванні боротися з цим
мова твору, стиль - визначається тематикою. Опис королівського балу за стилем не може бути подібним до стилю підручника з історії. Однак, це очевидні крайнощі. Зазвичай письменники домішують все і до всього задля результату.
Не у всіх виходить. Чому? Почитайте Дж. Лондона - його останній твір "The Star Rover" "Мандрівник зірками".
нмсд - автор повинен сам щось вміти і щось знати про дійсність крім правдоподібної маячні вікіпедії.
Але то тема нікому не цікава - бо писякою треба бути вже-от тут і зараз, бо дуже хо-хо.
Всі цим грішні...
Джордж Лонглі (George Longly), Дякую! "Мандрівника зірками" почитаю обов'язково.
Теж з вами згідна)
Сама описи пропускаю читаючи твори;)
І намагаюсь їх не використовувати коли пишу )
Стиль написання ваш мені близький, і читати дуже цікаво ♥️
Наталія Опалянко, Дякую, мені дуже приємно! Я вважаю, що описи теж потрібні, але вони мають бути стислими, добре, якщо автор знаходить влучні, яскраві образи, не "розтікаючись мислію по древу"))
От вмієте Ви пані, задати питання. Ви за смажену картопельку чи за м'ясо по-бургундські? На кожний товар свій покупець і духовна їжа, як і звичайна, не може бути в один шаблон. А ще вона залежить від часу. Погодьтесь, більшість легко відрізнить детектив ХІХ століття від детективу ХХІ. І , наприклад, довгі описи ХІХ століття заміняли тодішнім читачам телевізор, то ж і сприймалися на ура. Але однак один критерій - кількість проданого. І тут цитатник Мао поза конкуренції. Бо написаний дуже простою мовою...
Наталія Девятко (Natalia Devyatko), Подивимось.
Я за стиль і оригінальність, а не розповідь "як на вулиці на лавочці") Але стиль і оригінальність - це не конче складно і замуровано. Не обов'язково бути Бальзаком і на цілу сторінку описувати двері у будинок якого-небудь паризького аристократа. Куди цікавіше як Шмітт - просто, але зі стилем, атмосферного, так що затягує. Вищий пілотаж - це коли простота поєднується з метафорами, крутими порівняннями та ін. авторськими прийомами. Іноді книга на тему, яка здавалося б, не зацікавить, але написана настільки круто, що читаєш, аби насолоджуватися авторським стилем (ну, принаймні у мене таке частенько буває). Наприклад, однією з таких для мене став роман про В'єтнамську війну "Симпатик" (В'єт Тан Нґуєн) - вміння автора вставити гостру влучну фразочку мене просто заворожило)
Щодо надмірної простоти, коли у тексті немає родзинок, - читаючи такі твори, іноді ловлю себе на думці, що нагадує публікації з якого-небудь журналу "Життєві історії" - почитати й забути)
Але щодо того, що Ви пишете примітивно, не згодна) Як на мене, у Ваших творах є своя атмосфера)
Устина Цаль, Дякую! Я сподіваюся, що, незважаючи на простоту моїх творів, їх все ж не сплутаєш із кимось іншим. принаймні недавно в одному челенджі публікувався мій твір без підпису, і частина читачів таки мене упізнала))
Хтозна, мені більше як читачу, подобається ваш стиль письма. А взагалі люблю уявляти прочитане, тому чим більше подробиць тим ліпше, з іншої сторони дякуючи літнету чи вже букнету, доводиться читати більше уривками, тим більше часу іноді не вистачає, а іноді так багато, що починаю шукати нову книгу з чим більшим наповненням. І ще якщо у вас є певна кількість читачів і ви виклали складніший твір і їх побільшало, значить таки треба ускладнювати текс)
Мар'яна Доля, Ні ну з паперовою книгою і заплутаним сюжетом і зимою біля каміна можна плутать і розплутувать, а тут звичайно частіше як фасфуд, хоча є попадаються досить гарні книги, але потім на півдорозі 'заморожена' ...
Я більше за "динамічне" і, часом, сконденсоване викладення, де цікавість читача підживлюється постійно або закрутами сюжету, або активними діями, або ще чимось, адже знудьгований чи перенасичений читач не схоче осягати навіть спрощений опис, не те що "багатоповерховий".
Краще писати, все ж, не надо складно, але вряди-годи допускати недовгі метафори, порівняння чи синоніми, аби текст зовсім не збіднів, а докладні описи вставляти тоді, коли сюжет справді цього потребує (приміром, коли якась деталь з опису може згодом вдумливому читачеві пояснити більше, ніж слова автора). А от щодо складних чи простеньких тем, що підіймаються, то тут уже вибір з автором. Можна сформулювати так: якщо братися за складні, глибинні чи незручні теми, то бажано їх принаймні пояснити чи викласти популярно і просто, можливо, розбавити чимось знайомим сучасникам чи приємним, але не скочуватися при цьому в примітивізм (приміром, в глибинну трагедію додати іронії чи оптимістичний фінал, або в нешаблонне фентезі вмістити цілком впізнавані елементи побуту чи відносин з сучасного світу і т.ін.).
Тобто я, по суті, схиляюся до "золотої середини" із "золотим перетином" вкупі, але дещо зміщених у бік спрощення...
Info Serfer, Дякую за вашу думку! Бачу, що більшість учасників нашої розмови її поділяють))
Писати варто про складне, але просто. читач має легко сприймати матеріал. Але не настільки легко, щоб останню сторінку можна було "побачити" з першої. То дещо занадто.
Діалоги цікавіші там, де складніші герої. А герой ускладнюється по мірі того, як його додумує автор. На це потрібен час. А його часто бракує.
Ірина Калашник, Так, я теж люблю, щоб сюжет був непередбачуваний, а герої могли протягом усього твору мінятися, розвиватися, а не залишатися "картонними фігурами".
Просто чи складно - це завжди унікально. Залежить від конкретного випадку і потреби.
Анатолій Хільченко, Правда ваша)) От наприклад поетичні твори - тут уже те, що написане занадто просто, звучить, як дитячі віршики і серйозно не сприймається.
Як на мене, тут немає якоїсь однозначної відповіді. Кожна книга потребує свого підходу, своїх зображально-виражальних засобів, композиції і структури. Цікаво, коли в одного автора одночасно є і свій стиль, і кожного разу його книга "інша". Зараз не пам'ятаю, чи то Гончар, чи то Загребельний (здається, таки перший) пообіцяв собі, що його кожний новий роман буде відрізнятися від попередніх.
Так само різна аудиторія творів: хтось може сприймати складний текст і композицію - хтось ні. У декого взагалі проблеми зі сприйняттям метафор та епітетів: зустрічає по два на сторінку і вже перестає читати. Інші навпаки - люблять плетиво слів, яке важливіше за сюжет.
Тому навряд варто орієнтуватися на смаки читачів в цілому чи якусь моду, бо зрештою отримаєш посереднього читача і поламаєш себе. А якщо автору нецікаво писати, то точно нікому не буде цікаво читати.
А от розмови про те, що раніше "і небо було синішим, і сонце яскравішим" - часто від небажання читати новітнє. Як і раніше, є оригінальні речі, а є ті, які забуваєш раніше, ніж дочитуєш, або "не твоє".
Важливо слухати себе, внутрішній резонанс, світ, про який пишеш. І не нав'язувати йому свою волю.
Книги мають бути різні, і стилі також.
Мар'яна Доля, Українські видавництва не вміють продавати жанрову літературу (написану українськими авторами), не вміють формувати аудиторії і навіть робити соціологічні та маркетингові дослідження. І здебільшого навіть не бажають тому вчитися.
Тривалий час вважалося, що українські автори "фізично неспроможні" написати цікаву жанрову книжку для дорослих (окрім деяких вузьких піджанрів). Так і досі, наприклад, з фантастикою, пригодницьким та епічним фентезі, інтелектуальним детективом. Саме тому у нас засилля перекладів по всіх позиціях або "контрабанда" від сусідів.
Набільша мрія більшості видавництв - "відбити" вже популярного автора, якого хтось уже розкрутив. А ще краще, коли автор приходить у видавництво з вже існуючою юрбою шанувальників, як у зірок інстаграму чи блогерів.
Питання, на мою думку, риторичне. Немає, не було й не буде готової конструкції побудови твору, щоб зробити його успішним. Якщо у співака бас, то він не стане зіркою серед виконавців сопрано.
Все залежить від стилю й відчуття. Якщо хтось талановито описує всі подробиці, це може зачепити свого читача. Інший же пише лише про самі події і правий в очах любителя такого стилю.
Дмитро Чорнота, Це так, і я часом читаю якусь книгу, і мені вона здається занадто простою, наприклад, коли автор переказує детально день героя - як він прокинувся, вмився, одягнувся, поснідав, спустився в ліфті, поїхав на роботу... І так і хочеться зробити зауваження, що читачам можуть бути нецікаві такі описи, їм хочеться якоїсь несподіванки, динаміки, чогось нового. Проте потім пригадую усіх своїх численних критиків... і беру язик на замочок)) Адже вони ( критики) хоч і мають право на висловлення власної думки, і я всіх вислухаю, та подякую, але все одно буду писати так, як цього хочеться мені, а не наслідувати сліпо ідеали інших людей.
Тобто я за простий опис складних речей з підтекстами та інтертекстуальністю взагалі) Де кожен читач зможе заглибитись у твір саме на стільки, на скільки може та хоче))
Я за просту літературу з закладеним в неї складним змістом. Тобто, мова проста і зрозуміла, без отих описів на купу сторінок, але сильна ідея твору, сильні персонажі, які розвиваються протягом твору, та цікавий сюжет, який не залишить читача осторонь.
Холод Влада, Що ж, я згодна з вашою думкою, як-то кажуть, на всі сто))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати