Привіт, мої милі читачі!

Я щаслива повідомити, що завтра (27.06.2020) увесь день на мою книгу "Скарб його серця" діятиме знижка 15%. Це чудесна нагода придбати книгу за максимально низькою ціною! Історія вийшла на фінішну пряму, тому після відкриття продажу вартість зросте. Це унікально вигідна можливість)))) 

Анотація:

Вона завжди була центром мого Всесвіту. Коли ми були дітьми, я вважав її своєю сестрою. Тоді ще не знав, що мої батьки мені не батьки... Коли дізнався і мій світ розколовся на безліч уламків, вона змогла зібрати їх. Просила завжди залишатися її братом. Я обіцяв. А потім ми стали дорослими. І я зрадив обіцянку... Так хто вона мені? Сестра чи доля?

Легка літня історія, сповнена сонячного тепла, безтурботності дитинства, щирих емоцій, світлих почуттів, гумору, пригод та романтики!
Доведемо ще раз, що кохання здатне подолати всі труднощі!

#сімейні цінності                  #добрий сильний герой та безпосередня героїня                 #таємниці

Цитати:

— Як назвемо нашу принцесу? — спитала мама, подарувавши мені лагідний погляд. Я задумався. Такої відповідальності ще ніколи не відчував на собі. Уважно придивився до її глибоких оченят, маленького носика, пухких щічок і кумедного ротика, розтягненого так, ніби краля всміхалася. І я теж всміхнувся. Чомусь подумав тоді, що вона буде неабиякою капризною, справжньою морокою на мою голову! В принципі, я не помилився, але вже навіть самі думки про те, що тепер я не один, нас двоє — я і моя сестра, медом розливалися по серці.

— Ясселія, — прошепотів, поглянувши на маму. — Хай буде Ясселія.

***

— Посвіти, — попросив він, знову починаючи панікувати. — Аби лише ніхто не взнав, бо батьки нас тут поховають.

Я печально зітхнула, спостерігаючи за тим, як земля покриває блискучу порцеляну.

— Чого ти? — завершивши обряд упокоєння нещасної посудини, що стала жертвою репресій, спитав він. — Шкода вази? Вона, до речі, дуже гарна була! Як ти взагалі вмудрилася потрапити в неї бумерангом?

— Та що там гарна? Дорога! — резонно зауважила я...

— Так, судячи з того, скільки вона коштувала, ми тут закопуємо цілий скарб, Ясько. Це твій рекорд? — прищурився насмішкувато, а я знизала плечима і хмикнула.

— Ні, плазма дорожчою була. Ну, я чесне слово не навмисно... Я цілилася в Даню, а тут плазма... І ні́чого тут шкіритися! Ти взагалі клас хімії підірвав...

— Ти підірвала! Ти зіпсувала мій дослід і мені відмовили в участі в олімпіаді! — парирував брат, складаючи поверх землі викопану перед тим траву.

— Так подякуй мені за те. Ботанів не люблять, — відмахнулася я, не бажаючи сперечатися. Сперечатися зі Стасом мені не вигідно і взагалі-то немає сенсу, крім того він все одно ніколи не приймає моїх доводів, вічно вигадуючи нові аргументи. Певно, він — єдина людина (окрім батьків, звісно), яку я без образ вважаю розумнішою за мене, по-справжньому поважаю і до кого дослу́хаюся в екстреній ситуації.

***

— Так важко дати мені побути одному? — глянув на мене з докором, спершись до стіни нашої хатки і простягнувши ноги через всю «кімнату».

— Поки я жива, ти не один! — пафосно заявила фразу з якогось фільму. Небеса, я все життя мріяла сказати щось подібне в екстреній ситуації. Неперевершені відчуття власної значущості в чиємусь житті! Навіть самооцінка злетіла до небес.

***

— Не смій так говорити про неї! Ясселія — моя сестра, моя сім'я, моя рідня і якщо ти не станеш відноситися до неї з повагою, то ці стосунки краще завершити тут і зараз, — відрубав я.

— Ти мене покидаєш? — істерично вигукнула дівчина. Я знизав плечима і, не бачачи сенсу продовжувати розмову, пішов, однак Марго кинулася за мною:

— Ти не сповна розуму, Малтон! Ти збожеволів! Твоя сестра точно доведе тебе до психлікарні! Ти так ніколи не влаштуєш особисте життя! Яся не дасть тобі!

— Ясселія... Для тебе вона Ясселія, — виправив її, поспішивши до таксі, що припаркувалося поруч з широкими крученими металевими воротами темно-зеленого кольору. Назвавши адресу водієві, увімкнув телефон, де на карті безпомилково бачив місцеперебування Ясі. Добре, що недавно встановив у її смартфоні режим батьківського контролю! Ніколи не міг зрозуміти, чому інші хлопці такі байдужі до своїх сестер... Дивні вони якісь...

***

— Прощавай, — кинув перш ніж поспішно втекти з кімнати. Тоді я ще не знав, що неможливо вирвати з серця ту, хто і є твоїм серцем...