"Супергеройський вісник: випуск 19"

Друзі, ви не забули, що завтра у нас відбудеться важлива подія - побачить світ збірка "Час героїв"?

Ось тут ви можете знайти інформацію про наших "супергеройських" авторів та їхні книги.

А зараз хочу познайомити вас із ще однією талановитою письменницею на ім'я Вісенна

До збірки вона запропонувала оповідання під назвою "3+7 по слову Берегині"

Ось анотація до нього:

Це реальність, де народні перекази про міфічних та потойбічних створінь - правда. З могил встають упирі-двоєдушники, чаклуни та відьми творять свої темні чари, а лісами гуляють мавки й вовкодлаки. Ситуацію контролює Берегиня і призвані нею, з числа людей, обережники. Обережники не називають своїх імен, Берегиня називає їх числом, по якому призвала. Третя - воїн, а її напарнику, Першому, настав час відійти від справ. Та зло не чекає, старий суперник Третьої, Степна відьма, затіяла свою гру. Не дивлячись на весь свій досвід Третя сама не впорається, їй потрібен новий напарник-чарівник в допомогу. Ця доля випадає Сьомій - зовсім юній та недосвідченій, шістнадцятирічній дівчині. І Третій це аж ніяк не подобається. Бо замість звичної боротьби з потойбічним, вона більше хвилюється, як захистити малолітню помічницю. І в першу чергу - від її власних помилок. Третя навіть не надіється знайти спільну мову з непосидючим, життєрадісним дівчам, та й взагалі, не сприймає її серйозно. Але Сьома зуміє здивувати, як і її, так і себе. Бо стала на шлях обережника по слову Берегині, а вона ніколи не помиляється.

Та цікавий уривок:

«Казали, шо його похоронити дуже трудно, шо його землє не  принімає, того упиря. Ну, він що зробити може: як поховають, то він встає, то він буде ходити тобі по  подвір’ю, буде робити збитки, якшо ти шось неправильно там сі з ним поведеш».                                                   

Володимир Галайчук  “Українська міфологія”

“Давненько я вже так не відгрібала”. Ця думка, ба більше - констатація факту, пронеслась у голові Третьої, якраз коли вона пролітала над купою свіжорубаних дров. І за мить до того, як вишибло дух від удару спиною об стіну. Тим не менш, Третя знайшла в собі сили порадіти, що нею запустили у стару дровітню, а не шлаковий будинок.  “І де ж вештається Перший?! Поки старий сюди добереться, клятий упир замете мною все подвір’я. Чи ще гірше, збудить господарів дому”. Ось чого вже їй точно не хотілось, так це зайвих свідків. Берегиня за таке її по голівці не погладить.   "Обережники мають працювати в тиші. - говорила вона -  Тихо приходити та тихо йти. Бо тиша та спокій - це те, що вони мають дарувати людям."  Звісно, коли все відбувалось не по плану, як от зараз, бували й свідки, нічого смертельного у тому не було. Все ж таки люди знали про Берегиню і її обережників, бачили знаки, які вони залишали на очищених місцях. Постаті їх були оповиті таємницею й купою припущень, а ненароком підглянуте обростало вигадками, як і всяка добра байка. Та причуханки від Берегині все одно не хотілось. Поки Третя переводила, а вірніше відновлювала, подих, упир часу не гаяв. З завидною, як для мерця, швидкістю та кмітливістю, підхопив одну із важких дровин та метнув у жінку. На щастя, Третя мала досить досвіду у подібних забавах, щоб діяти довго не розмірковуючи, довіряючи інсктинтам.  Миттю присівши, вона згрупувалась та відразу перекотилась вбік, не чекаючи, поки в неї полетить ще один “снаряд”. Судячи по тому, що перший проломив дошки, с яких було збудовано дровітню, діяла вона вірно, а головне - вчасно.

- Бавишся, Третя?  Можеш вже хапати його. 

Надтріснутий голос Першого прозвучав для неї, як новорічна реклама. Бісив сам по собі, як явище, але обіцяв свято та відпочинок. Кинувши на напарника осудливий погляд, мовляв, чому так довго, вона все ж зосередилась на упиреві. Паскудник вже дістав її до печінок. Якщо подумати, то кілька разів навіть у прямому сенсі.  Проте, в порівнянні з тим, що міг накоїти цей двоєдушник у селі, якби Берегиня не прислала їх, то не все так погано. Особливо для сім’ї, яку він встиг кілька разів налякати і на чиєму подвір’ї Третя його затримувала весь цей час. Не дуже приємно, коли до вас у гості навідується мрець. Навіть якщо він ваш гаряче любимий родич. Особливо, якщо це він. Коли молода жінка випросталася на свій чималий зріст, а у карих, майже чорних, очах з’явився добре знайомий Першому вогник азарту, старий знахар теж зосередився на своїй роботі. Осудливий погляд напарниці він зволів проігнорувати. Не зізнаватися ж, що він банально заблукав? Ще й спина нила, як клята після кількох годин за кермом, по сільських дорогах. Нашіпчуючи заговори, Перший рушив по колу, обходячи тепер по справжньому закляту бійку між упирем та обережницею, яка досі лише стримувала двоєдушника, очікуючи на напарника. Не дивлячись на хвору спину, руки Першого не тремтіли, вкотре повторюючи знайомі дії. Насіння маку та листя полину, падаючи на землю, набирались силою слів знахаря та засяяли, як малі іскорки. Коли упир помітив це, спробував накинутись на старого, та Перший навіть вухом не повів, маючи на меті закрити коло й нечисть у ньому. Тим паче, він знав, що Третя не спустить такого свавілля почварі, а довіряти напарниці він навчився вже дуже давно. І дійсно, як тільки упир чимдуж стрибнув, бажаючи повалити знахаря та зруйнувати його чари, Третя зреагувала відразу.  Висока, дужа, але разом з тим й гнучка та швидка, жінка змістилась на крок у бік Першого  та зустріла упиря, коли той вже відірвався від землі, ударом у груди, який повалив того на землю, мов лісоруб дерево. Навіть звук удару здався схожим. Першому страшно було подумати, що стало б після такого з живою людиною. 

- Тато вчив мене завжди давати здачі. - задоволено всміхнулась Третя, поводячи плечима, немов і у неї спина ниє. Перший якраз завершив коло і те примарно сяяло в нічній темряві, остаточно замкнувши у собі упиря. Знахар дістав з-за пояса власноруч плетену мотузку з кропиви та без слів кинув  Третій. Та, так само мовчки, впіймала її та повернулась до двоєдушника.  Упир вже був на ногах, але поки не спішив накидатись. Світло від кола лякало його, жалило та несло небезпеку. Але ще більшою небезпекою була молода жінка навпроти, яка наближалась обережно, на трохи зігнутих ногах, поддавшись станом вперед й розтягнувши у руках мотузку, від якої теж тягнуло жаром та небезпекою. Упир був у пастці та тепер сам перетворився у здобич. Остаточно він це усвідомив, коли на шкіряних, без пальців, рукавицях жінки засяяли знаки Берегині...

Продовження читайте завтра на сторінці Вісенни

А також знаходьте інші твори із логотипом "Час героїв" на обкладинці та насолоджуйтесь захоплюючими історіями!

Ми всі з нетерпінням чекатимемо на вас!