Флешмоб "Перший поцілунок")))

Привіт, друзі)))

Обожнюю різні флешмоби, адже це ще одна чудесна можливість пригадати собі й вам певну мить з певної історії))) Для когось це буде ностальгією, а когось, я сподіваюся, покличе в нову незабутню подорож))))

Дякую моїм колегам Анні Харламовій за естафету і Solomia Star за те, що започаткувала таку цікавинку))) В свою чергу запрошую взяти участь мою талановиту колегу Лію Щеглову

Отже, цього разу маємо справу з першими поцілунками))) Демонструю вам свої найулюбленіші парочки і їх перші прояви кохання))))

Королівство у спадок: нагорода чи покарання

У затуманених заштрихованих ніжністю і жагою очах Дена я узріла відображення власної позиції, а тому подалася назустріч, дозволяючи статися тому, чого ми однозначно точно обоє зараз хотіли.

Той поцілунок... Наш перший поцілунок був незабутнім. Моя душа затріпотіла в грудях, я вперше фізично відчула, де вона знаходиться. Серце ж остаточно зупинилося, час зупинився, світ завмер, застиг, зачарований нашим коханням. Однозначно ним був сповненим кожен дотик вуст, рук, сердець... І те, як обійняв мене Ден, ковзнувши рукою на мою талію і зупинившись на животі, між пальцями зім’явши сорочку, немов би вона жахливо йому заважала (хоч мені стало так спекотно, що скинути її я не була б проти, а от дерти шкода — красива ж). І те, як занурилася п'ятірнею в золотисті кучері коханого, мліючи під час поцілунку, але не перериваючи його. І те, як затремтіла від ніжності, трепетності, пригортаючись ще ближче. В усьому було так багато кохання... Особливо в тому погляді, що проник мені в саму душу, коли, зрозумівши, що задихаємося, посміли відхилитися. Очі в очі, довго, ненаситно, бентежно. Нам все ще не було про що говорити, ми продовжували торкатися вуст одне одного в невагомих, повних ласки, поцілунках, між ними зустрічаючись очима. Я ледь стримувала до божевілля щасливу усмішку (радіти все ще була не здатна), а граф продовжував мене гладити: руку, волосся, плечі, живіт, талію. Це була наша мить, тільки наша.

Заміж за короля. Впізнай мене по усмішці!

— І що, Аліандо, я схожий на безсердечного вбивцю? — ще більш хрипло прошепотів монарх, зовсім трохи наближаючись, хоч здається, що вже немає куди ближче.

— Гарне питання, зважаючи на ситуацію, — не змогла стриматися від колючої насмішки. Очі Франка блиснули цікавістю.

— Ти навмисно дратуєш мене, щоб перевірити, чи правда? — всього на мить погляд короля зупинився на моїх вустах, а я вже зрозуміла, що пропала в безмежному всепоглинаючому бажанні бути для нього всім. Не просто нареченою на місяць. Бути його порятунком. Його зціленням і відрадою. Я вірила йому. Не знаю звідки брала сміливість і впевненість у тому, що версія, яку мені повідала Міла, брехлива, але я точно знала, що він не винен. Думки ставали плутаними і я перечила самій собі, не в змозі думати раціонально. Я стала магнітом, який тягнувся до холодного полюса. Не треба бути фізиком, щоб знати: протилежності завжди притягуються.

— Ні, — м'яко всміхнулася, подавшись уперед зовсім трохи, щоб торкнутися його губ своїми, немов під дією опіуму. — Я знаю, що брехня. Однак, ви робите все можливе, щоб я прийняла ту лукаву версію. Не треба...

Останнє, що я запам'ятала — цілковито спантеличений погляд Франка, покритий пеленою туманності. А потім я, мало усвідомлюючи себе, прилинула до нього, такого холодного й далекого, так ніжно і тепло, бажаючи зцілити. Легко торкнулася долонею ідеально вибритої щоки, ковзнувши до шиї й обійнявши за неї. Не зважаючи на те, що ми в коридорі, й забувла про все на світі і цілувала так чуттєво, як ніколи до цього. Немов хотіла віддати своє серце до останньої крихти. І Франк відповів мені, раптово й поривчасто відірвав від стіни, впевнено й владно притягнув до себе. Міцно закував у своїх гарячих обіймах, даруючи такі поцілунки, від яких у мене остаточно вимикався розум. Ноги стали слабкими, ватяними, а по тілі пробігли хвилюючі імпульси, збираючись у тугий клубок десь внизу живота.

— Ти божевільна, — прошепотів у самі вуста чоловік, не розриваючи поцілунку і знову поглибивши його, притягнувши мене ще міцніше. Цих кілька хвилин відмовився якось пояснювати мій розум, остаточно ошаленівши від неймовірної тупості своєї господині. І саме тому я нічого не відповіла. А що ще скажеш? Він має абсолютну рацію. Божевільна. І схиблена... Пробач, Камілю...

Пектораль для Місафір. Народжена Блискавичною

— Я казала: не люблю використовувати хороших людей, але всі твої численні жертви на одну ніч просто не пробачать мені змарнованого шансу помститися тобі за них. Ти маєш можливість відмовитися і зробити крок назад, щоб твоя беззаперечна репутація не постраждала, — сонячно всміхнулася вона й гордо піднесла обличчя. Брова Теодора майстерно вигнулася у подиві від різкої зміни настрою дівчини. Втім, такий розвиток подій зараз йому однозначно імпонував. Очі блиснули сяйвом пристрасті, але це не злякало шатенку. Вона звикла до частих перевтілень принца з янгола у демона — й навпаки.

— З вогнем граєшся, — в прямому сенсі зауважив.

— Я — Блискавична, вогонь мені підкорюється — не забувай, — іронічно й пафосно відповіла віконтеса, застерігаючи красеня від необачності. Він змінив смішинки на зовсім інший спектр почуттів, ще поки не знайомих Місі. Підійшов ближче, ніжно відкинув її кучеряве волосся на спину й лагідно вкрив тендітні плечі долонями, легко ковзнувши ними донизу, навіть крізь шовкові рукави сукні коралового кольору дозволяючи відчути свою теплоту. Однією рукою впевнено обійняв за стан, притягаючи шатенку до себе. Вона важко затамувала подих, впершись долонькою у груди принца. Інша чоловіча рука злетіла до лебединої шиї, погладила оксамитову шкіру, вималювавши великим пальцем контури витонченої скули, плавно спустилася до ключиці, потім бережно ковзнула на потилицю і залишилася там, щоб підтримати голівку у зручній позиції. Тео неспішно й повільно наблизився до вродливого обличчя, запам'ятовуючи кожну мить, як особливу в його і її життях. Серце тривожно застукотіло в грудях, пробиваючись крізь грудну клітку, коли вуста невагомо торкнулися її ніжних вуст. Очі примружилися, а красуня всім єством подалася назустріч новим відчуттям. Тео обійняв міцніше, вже впевненіше поцілувавши віконтесу, лише свою дівчинку, а вона несміливо й тендітно відповіла йому, піднімаючи рівень гормону щастя, як мінімум втричі. Тоді ж руки плавно злетіли уверх, ковзнувши по атласній сорочці кольору бурхливого моря. Музичні пальчики ніжно скуйовдили зачіску принца, лагідно погладили щоку. Він усміхнувся крізь поцілунок, але випускати з полону своїх почуттів міледі навіть не збирався. Імпульси гуляли їх тілами, немов блискавки у грозову погоду. В животі затріпали крильми метелики, а на зміну солодкій тривозі прийшла впевненість. Серце шалено стрибало, повітря в легенях закінчувалося, по артеріях розлилася справжня лава, а він все так же чуттєво впивався в найбажаніші у світі вуста своїми поцілунками. Стихія не просто святкувала — вона була в захваті від з'єднання з тією, яку собі обрала. Але магічні відчуття — лише жалюгідні доповнення до всієї яскравої гами ніжності та пристрасті, що спалахнула у тілі. Останнє юнакові доводилося постійно контролювати, щоб ненароком не злякати віконтесу. А от осипати її першим виявилося до божевілля приємною турботою.

Тепер зрозуміло, чому стільки часу Місафір ввижалася у снах, у яких він палко цілував її вуста, пригортав до себе струнку талію, гладив неймовірне волосся, прокладав незримі доріжки вустами від краєчка бажаних губ до вушка, спускався граційною шиєю, вкривав поцілунками ключиці й всю шкіру аж поки глибокий вираз декольте не змінювався тканиною. Тканиною, яка при такому бажанні просто не могла бути завадою. Розповісти б їй про ці сни — і гордячка спалила б палац у багатті свого гніву. Вона зрозуміє пізніше. Тоді, коли усвідомить, що вони — істинна пара, дві половинки одного цілого і принц був готовий посперечатися на життя, що ця дівчина створена для нього. А вона ще не думала про те, а лише підкорювалася своїм почуттям, коли так самовідречено пригорталася, піднімалася на пальчиках і тягнулася до нього, лише б опинитися ближче, коли Тео у відповідь заточив її талію в гарячі обійми, палко запустив пальці у волосся, бережно граючись ним, але тут же спустився вниз, накривши долонею оксамитову шкіру на плечах, оголену, завдяки вирізові на сукні. Щосекунди пригортав лише міцніше, цілував жадані вуста ще ніжніше, повільно розтоплюючи крижане серце своєї Снігової королеви. Повною мірою приймаючи його ніжність, Місафір навзаєм запропонувала свою. Просто піддаючись раптовим почуттям, втратила усі залишки здорового глузду. Потім неодмінно звинувачуватиме прокляту стихію, але зараз зовсім про те не думала, насолоджуючись всіма перевагами взаємодії, яка враз збільшила силу тяжіння на п'ятдесят відсотків.

Але у снах Тео його щастю завжди хтось заважав: хтось приходив і навіки забирав у нього Місафір, а потім він стояв на її страті в червоному костюмі, поривався щось пояснити, бігав навколо членів своєї вінценосної родини, але і Карл П'ятий, і королева Марія, і Сигізмунд з докором вдивлялися в його обличчя, сталево й непорушно, неначе вони справжні статуї. Принц мчав вниз із трибуни, оминав натовп народу, що зійшовся на площі подивитися на страту, пробирався до своєї дівчинки, в чиїх очах так добре читалися страх і німе прохання захистити її. Ось він був уже майже біля неї, чітко бачив мотуззя, яким зв'язана красуня. Кат підніс петлю до її шиї, а хтось там ще зачитав вирок: «У Маріанії сотні років страчують Блискавичних, адже вони — гнійна рана на тілі нашої імперії. Місафір Ліемська — повностихійниця. Волею короля сьогодні ця помилка буде виправлена». Ці слова завжди чітко звучали у пам'яті, а натовп оживав дзвінкими й чіткими вигуками: «Смерть! Смерть! Смерть». На голову шатенці одягали петлю і вже затягнули навколо прекрасної шиї мотузяне кольє. Тео чув свій надривний крик з наказом не чіпати дівчину, відпустити її. Поривався до неї, але усвідомлював, що й сам також зв'язаний, а петля уже стиснула його власну шию. У вухах голос батька: «Ти не мій син, ти співучасник злочину. Ти знав про Місафір, але не видав її. Тепер розділиш її долю», а перед очима — злякана красуня, яка задихалася у руках катів. Тоді принц прокидався в холодному поту й негайно проникав у таємну бібліотеку, аби знайти нові відомості про Блискавичних, щоб скласти кращий план їх нових тренувань на день прийдешній. Усі такі кошмари, які навідували його серед ночі, були надто реальними. Надто чуттєвими поцілунки, надто справжнім страх за життя синьоокої. І тому в цю мить, коли так міцно тримав її в обіймах, геть забувши про ввесь світ точно, як у нічних видіннях, надто жахаючим виявився чийсь глухий кашель зі сторони дверей. Немовби ожили всі погані сни, випустивши у світ їх демонічні подоби.

— Кхм-кхм...

Місафір злякано підстрибнула, різко розірвавши казковий поцілунок. Вона б зараз з усіх можливих варіантів розвитку подій обрала б той немислимий, який би відкинув її на інший кінець світу, якомога далі від юнака, якому ще секунду тому подарувала свою ніжність. Штовхнувши його в груди, вона намагалася збільшити між ними відстань, але Теодор, перед очима якого враз народилися жахаючі картинки, навпаки міцно притиснув її до себе, готовий до останнього подиху битися за красуню. І про себе він в цю ж мить заприсягся, що допоки живий, не віддасть свою віконтесу в руки катів. Не одразу наважився подивитися на того, хто завадив здійсненню його мрії. Згадав, що завжди при собі носить кинджал. Сьогодні він може знадобитися. І лише тепер перевів погляд на двері. Склавши руки перед грудьми, на порозі гордо стояла жінка, чий невдоволений погляд пропилював принца...

— Мадам Парла, — все ж вибравшись з кільця рук принца, яке він, полегшено видихнувши, розімкнув, Місафір присіла в кніксені. Її щоки налилися не просто абияким рожевим, але за кольором нагадали ідеального столового буряка. Навіть вуха почервоніли — дякувати зачісці цього помітно не було.