Вчимося красно писати. Частина 2.

Як виявилось, мій попередній блог читачі не оминули увагою і активно коментували. Ба більше, навіть дехто висловив бажання започаткувати цілу серію жартівливих анотацій. Те, що розпочалося як нічний експромт, як солоний жарт та гострий стьоб, цілком може стати окремим напрямком творчості, принаймні на порталі Літнет. Вміння сміятися, насамперед із самих себе, є показником зрілого духовного розвитку та глибокого інтелекту.

Отже, до вашої уваги:

Частина 2.

Анотація до книги "Кохання кольору ванiлi"

ОРИГІНАЛ

Аня — талановита студентка академії мистецтв. Намагаючись заробити на фарби та полотна, підробляє на алеї майстрів. Зустрівши гарну пару покупців, схожих на принца та принцесу, вона навіть не здогадувалася, що спокійне життя вiдтепер закінчилось. Спочатку принцеса псує товар. Наступного дня принц затягує у VIP-кімнату клубу. Чи зможе Аня дати гідну відсіч? Ще й як! А потiм забути? Ось тут і з'явилася проблемка. Принц виявився незвичайним перехожим…

У книзі є:
- проста скромна дівчина
- самовпевнений герой
- гумор, протистояння
- перешкоди і таємниці
- перше кохання

Оновлення п'ять разів на тиждень. Безкоштовно.
Якщо історія подобається - підтримайте зірочками і відгуками))❤️

АЛЬТЕРНАТИВНА ВЕРСІЯ:

Ганя – до біса талановита школярка-акселератка, підліток-переросток, котра шукає пригоди на свої другі 90 і мріє стати другою Фрідою Кало. Намагаючись заробити на фарбу та косметику, вона підробляє на Алеї майстрів, бо батьки вже давно не дають на морозиво та цукерки. І хоча Гугль-Меп вперто видає назву об’єкту як Київська Об’їзна, Ганя щиро вірить у те, що це дійсно алея, хоча і двобічним рухом. Втім, певні підстави на це вона має, адже деякі зголоднілі за жіночим товариством далекобійники іноді виробляють таке, що інакше як «майстрами» їх не назвеш. Навіть Ганя, котра ще у старших класах вивчила усі пози Камасутри, бувала вражена винахідливості деяких шоферюг. Особливо, коли вони влаштовували груповуху, збиваючись у цілі зграї та колони, та паркуючись на великих майданчиках, де утворювали справжні трейлерні містечка – осередки розпусти та безкінечних оргій.

Зустрівши гарну пару, які щосили прикидалися молодятами-мандрівниками, Ганя мимоволі назвала їх принцем та принцесою. Насправді він був підстаркуватим водієм з Бердичева, а вона – «плечевою» із Запоріжжя, що автостопом подалася до столиці підкорювати печерські пагорби, та так і застрягла у прокуреній кабіні шведського «VOLVO». Вони возили цигарки, зброю і наркоту, та регулярно «топили» контрабандний товар у ангарах надійних митниць. У пошуках нових гострих відчуттів, «молодята» були не проти розширити коло учасників своєї концесії, навіть за рахунок волонтерок з Об’їзної. Відтоді про спокійне життя Ганя могла лише помарити, і то після дебелої «козячої ніжки» коноплі, висмаленої після двох стаканів текіли.

Спочатку принцеса зіпсувала товар, коли у дупу п’янезна ліпила на всю компанію вареники з капустою. «Сніжок» було запаковано у пакети з-під борошна, тож героїн пішов у заміс, разом зі страусовими яйцями, шампунем та пінкою для гоління. Після вживання вареників з цього ядерного тіста, мало виривати пів-мозку та виносити у сраку печінку.

Наступного дня принц затягує Ганю до причепа фури, щоби показати гриби-красноголовики. Після вжитих «заряджених» вареників задушлива брудна хура здавалась їм справжнім готелем «Хілтон». Чи зможе Ганя дати? Дати гідно, пролонговано, пристрасно, з використанням усіх своїх знань та чималого досвіду роботи на Алеї? Ще і як. Адже «давати» - то не мішки із вугіллям носити і не у носі пальцем длубатися. А потім забути? А дзуськи! Вареники зі «сніжком» покращують пам’ять та посилюють відчуття. Очі стають луб’яними, а рука все тягнеться і тягнеться за новим вареником. Ось тут і з’являється проблема. Адже принц виявився не звичайним перехожим, а Джонні Депом, котрий інкогніто мандрує Україною у пошуках творчого натхнення та власного етнічного коріння.

У книзі є:

– проста та дебела провінційна діваха з параметрами 120/90/120;

– самовпевнений герой, котрий вірить, що поцілить у пісуар з відстані у півметра;

– гумор від Петросяна, «кролики» зі старим довбаним номером та Жиріновський із пісними анекдотами;

– конкур, біг з перешкодами, стрибки з жердиною та боротьба нанайських хлопчиків у період статевого дозрівання;

– перше вживання, перша ломка та важкий відходняк з будуна;

Оновлення щоразу, коли буду при тямі та згадаю, про що саме текст. Безкоштовно для тих, хто вірить у Церкву Великої Качки, щирість Сандея Аделаджі та безкорисливість Володимира Мунтяна.

Якщо історія вас торкає та вставляє по самі нирки, то киньте мені на картку по парі сотень зелені. Або ж підтримайте посилками з індійською травичкою через «Нову пошту». Свої відгуки та вигуки засуньте собі у зірочки, бо від дешевого велемовства мені у кишені не прибуває.

P.S. Нагадую: колеги та колежанки, тільки без образ! Нічого особистого. Твори бралися навмання. Це жарт, сатира та стьоб, для покращення настрою. Буду вельми вдячний, якщо ви у такий само спосіб «відрецензуєте» і мене. Жах як люблю пореготати!