Не слухай нікого!

Куди не глянь всюди книжки з мега крутими інсайдами - як писати, як чіпляти, як видавати. Кожен мало-маленький письменник, що видав оповідання в якомусь альманасі спішить ділиться секретами. Це нормально. 

Бо, по-перше, формує у такого писаки статус експерта, закони маркетинга ніхто не відміняв.

А, по-друге, зазаз приведу аналогію:

приміром, хтось пече бісквіти і хоче їх продавати. Є рецепт, але от бісквіти виходять банальними і прісними. І от якось цьому кулінару потрапляє книжка з секретним рецептом відомого мішленівського кухаря, то навіть виконуючи всі поради з першого разу бісквіт у нього все одно  не вдасться - ще треба руку набити. Але через певний проміжок часу в людини таки вдається крутий смачний і пухкий бісквіт.

Автор його продає. А далі... далі постає вибір - пробувати пекти знову, витрачати інгрідієнти, сили, час і не факт, що повториш попередній успіх. Або ходити гоголем і вчити як пекти інших.

Звісно, якщо людині подобається сам процес випікання, то вона буде пекти. Але якщо на меті легкі гроша - пардон, та вчити кухарській справі почтаківців куди легше.

В письменництві я помітила те саме. Перш ніж крапати свої блоги, які  я до речі, пишу геть не для того, щоб когось там повчити, а просто систематизую в першу чергу для себе отриману інформацію, вилущую зхернята здорового глузду від плевел, щоб мати їх на увазі у власній роботі (ефект шпаргалки ще ніхто не відмінив), так от перш ніж сідати писати, я читала чимало літератури.

І Кінга читала. І  Джої Батинг, і Орена Ашкеназі, і Кріса Вінкла, і Мію Бота, і Елізабет Сімс і навіть Ельвіру Барякіну і ще купу всіляки, не памятаю всіх імен...Карантин щоб його. Так що тем для майбутніх блогів я ще маю чимало. 

Але знаєте, висновок який я винесла звідти? По-перше, продаючи свої книжки типу "Як писати" чи "Як видати бестселер" в першу чергу автори мають на меті заробити. Так само як і ті автори, що влаштовують треніги. Той же Кінг в своєму безстселері для початківців пів книжки розповідає про свою наркозалежність. Упс. Вам ніколи не стати новим Кінгом, якщо ви не пишете свої страшилки під кайфом. І якщо ви не зрозуміли, що ото і увесь секрет, то можете читати далі російською про особливості будови речень англійською мовою. Авжеж, це піде вам на користь, в будь якому випадку, навіть у висмоктаній з пальця книжці Кінга залишається його стиль, якому варто повчитись.

По-друге, поради менш маститих авторів доходять до абсурда, повністю входячи в протирічя одна з одною. Пиши так. Не пиши так. Роби так. Не роби так. 

Все тому, що закони жанрів, кліше, шаблони - давно придумані. І якщо писати пораду виходи з простої диспозиції, вийде відвертий плагіат того, що вже було написано. Тож і пижаться автори, придумуючи новий і новий доведений до абсурду контент.

Вартими уваги для себе я залишила поради Поланіка. Але блін. Тому що вважаю, його реально крутим чуваком. Так, я фанат Бійцівського клубу. І все.

Все інше треба фільтрувати і ще раз фільтрувати. І працювати над собою, над стилем. Окрім уберпорад від корифеїв, треба ще тренуватись, відточувати власний стиль, мати амбіції. Тобто знову і знову пекти свої бісквіти. Поки вас нудити від них почне. Поки ви збиватимети білки в густу піну з закрити очима. Поки вони перестануть осідать і підгорати. І ніякі нові і нові рецепти не допоможуть вам у цьому, допоки ви не освоїте базові навики.

Тому не треба когось слухати. Навіть заїзджені прийоми можна обіграти по новому. Навіть з ідіота-альфача можна зробити харизматичного героя, якщо ти маєш досвід, бажання і наполегливість!