"Чому я це пишу?" - мабуть, друге за важливістю питання, яке автор повинен поставити собі, коли береться щось писати (перше - "чому я взагалі пишу?").

Зараз, коли мій історичний любовний роман "Будуть лише ночі" тільки почав виходити, але написаний вже на дві третини, я теж вирішила себе нарешті спитати. Чому ти взагалі це пишеш, Устина, га?

Тож зараз буде хвилинка самоаналізу)

Ще починаючи, я розуміла, що твір буде не в стилі моїх попередніх слр - мабуть, читачі очікували чогось іншого. Без еротики, в антуражі позаминулого століття, та ще й у карпатському селі, з не таким глибоким копанням у психології героїв - ось що вийшло. І пишеться він зовсім з іншим настроєм. Спокійно. Флегматично.

Колись зачитуючись любовними романами про вікінгів Джоанни Ліндсей, я думала, що круто було б почитати історичні любовні романи про українські реалії. Однак, все, що мені трапляється, - доба Козаччини, про яку й без того чимало написано. А хотілося чогось такого... якогось такого... словом, іншого. Тому, коли вирішила спробувати свої сили у чомусь наближеному до ілр, взялася за пізніший період й іншу локацію.

А ще у моєму блозі одного разу хтось висловив нелюбов до західноукраїнських діалектів у книгах. Подумалося: тобто росіянізми - ок, писати покоцюрбленою українською із засиллям кальки - ок, а західноукраїнські діалекти - ні? Так обурювалася подумки, що врешті зі всіх ідей для майбутніх книг взяла ту, де таки мусять бути діалектизми))

Місяць тому я почала писати інший роман, але там слова вперто не лягали на папір так, як я їх задумала. А цей напросився сам, вліз і захотів писатися. Згадала про діалекти, Джоанну Ліндсей і вирішила спробувати.

А ще мені мабуть хотілося трошки доброї магії, тому от :)

А тепер питання, мені цікаво)

Ачому конкретно зараз ви пишете те, що пишете?
А чому конкретно зараз читаєте те, що читаєте?