Флешмоб "Знайомство героїв"))) Передаю його далі))

Привіт, мої милі!

Ось і моя черга розповісти про знайомство однієї чудесної пари з моїх романів))) Дякую за таку можливість чарівній Вікторії Задорській, що започаткувала флешмоб. А також Анні Харламовій і Анні Чацкій, що передали мені естафету! 

Умови флешмобу - викласти уривок свого твору зі знайомством головних героїв і позначити двох наступних учасників))) Тож передаю естафету Анні Пахомовій і Тоні Калині. Дівчатка, ви дуже талановиті, про ваші книги мають дізнатися більше читачів)))

Отже, представляю вам "Пектораль для Місафір. Народжена Блискавичною"

— Ваша Високосте... — дзвінкий голосок подібно янгольському співу пролинув покоями, які одразу стали веселішими. Граційно випрямившись з поклону, міледі впевнено звела свої осяйні очі, повні цікавості, до обличчя Тео і теж на мить ніяково притихла. Їй доводилося бачити чужих чоловіків і спілкуватися з ними, але ще ніхто не смів розглядати її так пильно, відверто нехтуючи всіма правилами поведінки. Атлас жовтогарячого кольору, з якого була пошита вишукана сукня, здавалося, запалав від того погляду і тлілими шматками приклеювався до шкіри. Принаймні такими були відчуття. Щоки спалахнули рум'янцем. Навіть розкішне волосся, яке в коридорі перед покоями спадкоємця Місафір схвильовано перекинула через плече й залишила каскадом вкривати груди, тепер запалахкотіло іскрами полум'я й набуло вишуканого каштаново-червонястого відтінку. Бувши вкрай здивованим з того, що бачить перед собою свою нещодавню рятівницю, принц остаточно вразився заворожуючою зовнішністю віконтеси. Те, як вона відреагувала на його подив, лише додавало їй шарму. Полум'я... Він жодного разу не бачив, аби молода, навіть юна, дівчина настільки досягла єдності зі стихією. Було б дивно, якби юнак не зацікавився дивовижними змінами в зачісці своєї гості, а те, що волосся охайними кучерями лежало в області мереживного декольте було не його виною. Ну, затримав на мить погляд, то й що? Але красуня скипіла з люті.

«Та що він узагалі собі дозволяє?!» — спантеличено пронеслося в її голові, а рівень злості досяг піку. Тео й сам не знав, що це з ним. Допоки шатенка явно гнівалася, сердито блимаючи прекрасними синіми очима, які раз у раз відводила в сторону, удаючи, що цікавиться бідним інтер'єром кімнати цілительні, він вражався своєю реакцією на неї. Його магія відкликалася, вогнем стала кров і наповнила кожен капіляр у дужому тілі юнака. Зібравшись сяк-так з думками, принц усвідомив, що попри красу віконтеса Ліемська власниця могутньої енергетики. Її аура, яку він запам'ятав ще в лісі, пробуджувала його власну стихію. І кожною іскрою свого вогню він відчував взаємодію з її не менш сильним вогнем. А може й навіть сильнішим. І вона однозначно та, за кого себе видає. Та й схожість зі старим графом разюча, якщо не вдаватися в подробиці, що на відміну від свого батька, юна графиня витонченістю й делікатністю приковує до себе погляд. Не інакше, як причарувала!

Опам'ятався і подумки дав собі гарненького ляща. Нічого лякати дівчинку, тим паче таку милу! Тим паче вона тут не одна, а в компанії Емілії Серпанської та безлічі фрейлін. Тим паче мовчанка з кожною миттю стає все нав'язливою, а напругу в покоях можна було різати ножом.

Ласкаво посміхнувся, знову жадібно вивчаючи кожну лінію на вродливім дівочім обличчі. Навіть зробив спробу, щоб піднятися з подушок і це майже вдалося, але млість знову вдарила. Чи не від присутності обдарованої віконтеси?

— То це ви та сама леді, про яку всі не припиняють розмовляти з самого ранку? Я маю подякувати вам, — оксамитовий голос юнака звучав з нотками пустотливих веселощів і при тому був м'якішим пуху. Місафір звела свої бездонні сині очі до чоловічого обличчя і, проковтнувши обурення, вражено перепитала:

— Подякувати? Вашій Високості подобається бути непритомним?

— Ні, просто ваш батько все одно не дозволив би мені покинути нудне свято (а я саме про це хотів просити його), а ви організували моє миттєве звільнення від обов'язків бути присутнім...

Місафір яскраво всміхнулася, розуміюче опустивши очі до землі. І ця її простота й водночас вишуканість у кожнім, навіть мимовільнім рухові, теж прийшлася принцу до вподоби. Коли ж піднесла погляд до обличчя спадкоємця, він (погляд тобто, а не спадкоємець) сяяв щирим співчуттям.

— Я прийшла, аби попросити у вас пробачення. Мені дуже шкода, що все так сталося. Сподіваюся, що ви почуваєте себе краще?

— Не хвилюйтеся, заклинання творять чудеса. Але й ваша присутність рівносильна лікам. Маєте гарну енергетику... Я багато чув про вас від Марка і щасливий познайомитися особисто... — Тео знову посміхнувся, сам собі дивуючись. Чого б раптом він світиться, мов факел уночі, і ніяк не в змозі відірвати очей від віконтеси. Вона, безперечно, вродлива, але чи мало гарненьких дівчат він зустрічав? Ні, вона — не лише спокуслива зовнішність (хоча й самої зовнішності достатньо, щоб запам'ятатися). У ній є інша загадка, ціла безодня таємниць. Знову зробив спробу піднятися, але теж не надто вдало. Несподівано навіть для себе на допомогу прийшла гостя.

— Стривайте, дозвольте я... — всього лише легко торкнулася тендітними пальчиками до руки Тео, а вогонь хвилею пробігся тілом. Магічна особистість. Принц вражено зиркнув на шатенку, питаючи себе, чи її стихія теж так яскраво реагує на його? Зловив себе на думці, що відповідь на це питання була дуже важливою й бажаною. Чомусь хотілося, аби і її вогонь бунтувався та поривався до нього. Але віконтеса не проявляла жодних емоцій. Навіть бровою не повела, коли знову з-під її пальців шкіра молодого чоловіка засвітилася, а ледь помітне проміння послало імпульси навкруги. Звідкись взялася сила, і біль у ребрах різко зник. Підзарядила своєю енергетикою? Хороше вміння, але звідки... Звідки воно в неї взялося?

Допоки красуня клопотала біля принца, для якого враз стала найкращим зціленням, він пильно вивчав її ідеальне обличчя. Напруга не заважала їй бути наймилішою, а ніяковість однозначно личила. Рум'янець, що досі палахкотів на щоках, здавався найбільш привабливою річчю у світі. Тео майже підніс руку, аби торкнутися долонею ніжного обличчя, але вчасно зупинив себе. Навіщо лякати дівча? Поки вона так натхненно вибудовує гірку з подушок для його зручності, краще поспостерігати. Тонкі малинові вуста пробуджували не менш типові думки, подібно як і в лісі. Та що це з ним таке? Наче вперше дівчину бачить! Але й у тому річ, що вона кардинально відрізнялася від усіх інших. Він відчував це на рівні аури, на рівні енергетики. Вогненне волосся цікавило не менше, ніж вуста. Ось це було справді дивно. Один неслухняний кучер легко впав на груди принца, від чого на місці дотику одразу ж хвилею пробігло тепло. Навіть жар. Благо, що Теодор був могутнім магом вогню, а тому просто фізично не міг обпектися. Що стосується менш обдарованих, для них це могло б бути небезпечно.

— Пробачте — несміливо посміхнулася красуня і миттєво прибрала своє волосся. Віддалилася на кілька кроків і стиха промовила: — Приляжте, так вам буде зручніше. Ще раз прошу пробачення, Ваша Високосте, за те, що сталося учора. В питанні магічних порталів я дуже незграбна...

— Дивно вже те, що ви можете їх відкривати, Ваша Світлосте. Дуже дивно... — легко спершись до неймовірно зручної гори з подушок, юнак задоволено посміхнувся, бо тепер міг розглядати своїх гостей сидячи на ліжку. Про своє швидкоплинне одужання він вирішив промовчати. — Ніколи не бачив подібної єдності зі стихією у такої молодої особи... Прошу пробачення, якщо образив вас і цим викликав такі сильні емоції. З моєї сторони вкрай не виховано було розглядати вас, але очей відвести неможливо. Ви дуже сильний маг... І це вражає!

Все ж поділився думками і з уважністю й не без цікавості спостерігав за тим, як на ніжнім личку гості з'явилася легка посмішка. Вона навіть полегшено видихнула, чи Тео так лише здалося? В будь-якому разі розкішне волосся повернуло собі звичайнісінький вигляд і чарівний каштановий колір.

— Ах, я зовсім не такий сильний маг, як вам здалося. Магічний портал відкрила несвідомо. Кажуть, що таке трапляється. А вогонь... Це все гени і я ще не навчилася добре цим управляти. Моя ма... — вчасно прикусила собі язика, розуміючи, що мало не викрила свою таємницю. Мило посміхнулася і тут же виправилася: — Тьотя Анна дуже сильний маг. І батько теж.

Тео посміхнувся, вирішивши не розвивати тему. Не час і не місце. Від його ока не сховалися старання шатенки наполегливо переконати, що в її дарах нічого особливого, але він знав, що це не так. Відчував у тендітній дівчинці незрівнянний магічний потенціал і тому всі слова були зайвими. Віконтеса ж цього не могла знати. Вона чарівно посміхнулася, в думках прийнявши рішення, що тепер її черга вивчати нового знайомого. Сині очі з цікавістю зиркнули на Тео, викликаючи в ньому ще більше протиріч. Юна незнайомка і не тремтить під напором його очей? Навпаки сміє розглядати навзаєм? Щось новеньке. Місафір відмітила про себе правильні риси обличчя, які надавали мужності спадкоємцю. На диво, юнак мав чорняве волосся й прекрасні карі очі, які виражали владу й спокій свого власника. І лише зіниці зрадливо видавали його справжні почуття. В них плескалося здивування змішане з цікавістю... Такого прочитати буде не легко. Благо, що їй байдуже на принца, а після завершення цього візиту, вона легко забуде про півгодини свого життя, які залишила в цілительськім крилі маєтку.

— Я можу Вашій Високості чимось допомогти? — люб'язно запропонувала, перш ніж відступати до дверей.

— Можна просто Теодор без титулів і на «ти» — зовсім ні до чого заявив юнак і з посмішкою додав: — Ми ж тепер майже родичі. Ви ледь не роздушили мене...

— Дуже мило з ваш... твого боку, — схилившись у поклоні, юнка заіскрилася безтурботною радістю. А Його Щедрості здалося, що його рятівниця-вбивця-рятівниця зіткана з грації та сонячного проміння.

— А ви...? — бажаючи дізнатися ім'я цієї загадкової особи, запитав красень.

— Віконтеса Ліемська, — гордо викарбувала синьоока. — Донька Їх Світлостей графа Нікомеда та графині Девлет Аллонської. Можна просто Ваша Світлість...