Всім привіт! 

Сьогодні діє 25% знижки на мою роботу

"Янголи приходять уночі..."

Обкладинку, до цієї роботи робила чарівна Буяна Іррай. Для мене справді було "вищою математикою" поєднате все, що я хотіла, і все, що поєднала ця дівчина. Буяно, дякую ще раз!

Янголи - це типовий жіночий роман з легкими елементами містики, жодних жахів, трохи драми, лірика, гумор та ніжність. #No_голийторс. Тут не буде відвертостей, а вже читач може вирішувати це плюс чи мінус та, як йому хочеться.

Даю невеличкий шматочок з книги, славнозвісне знайомство героїі)):

Щоправда, так вона лише подумала. Відповісти не встигла.

- Відкривай капот.

Остаточно розгублена від його слів, Лера, все-таки, негайно натиснула кнопку, і капот став підніматися.

Чоловік став перед машиною і нахилився.

«От цікаво знати, якщо не розбираєшся, що ти хочеш там побачити?»

Вона виглянула з вікна машини. Може, взагалі просто стоїть, прихований капотом і знову в зубах... Ні. Нахилився, руки в боки, і щось там виглядає.

«Ну-ну!»

Лера повернулася в машину. Дощ лив, не перестаючи. А ще кажуть, що літні дощі – короткочасні! Під такий на хвилину вийди, і вже промокнеш до ниточки. А тут вже години дві, мабуть...

Її роздуми перервав крик незнайомця:

- Йди сюди! Швидше!

Вийшло знову-таки дивно. Вона не встигла і замислитися, як опинилася на вулиці, під цим самим проливним дощем і тільки коли вже була повністю мокра, збагнула, що робить. Вона півтори години сиділа в машині і не виходила на вулицю через дощ. Вона не піднімала капот, і не заглядала туди, тому що прекрасно розуміла – в машинах не розбирається, і не хотіла мокнути. А тут якась безглузда фраза незнайомця, і все... вона стоїть під дощем, а вода нещадно заливається в її декольте.

Що відбувається?

Не даючи своїй уяві особливо розгулятися на дану тему, Лера вирішила з користю для себе використати цей свій вихід. Вже все одно мокра, то хоч розібратися, що не так з машиною і теж схилилася над нею.

- Тож, що ви хотіли мені показати?

- Ти тільки глянь, тут же нічого не розібрати!

На перші кілька секунд Лера завмерла, не знаходячи, що сказати. Але це була лише перша реакція. Слідом в голові замайоріли думки:

«Це що розіграш?»

«Безглуздий жарт?»

Лера згадала, що до появи цього... вона не знала, як його і назвати, була заведена вже до межі і щойно зрозуміла, хто стане тією мішенню, на яку виллється все її роздратування. Вона випросталася, в той час як він все ще продовжував чомусь там дивуватися і чіпав якісь шлангочкі. «Вони б хоч інструкцію прикладали, чи що?» - говорив незворушним тоном. Лера не стала вдаватися у хід його міркувань. Вона була сповнена щирого обурення.

- Ви витягли мене під зливу, для того, щоб сказати, про те, що нічого не можете розібрати?! – її голос набирав обертів і до закінчення фрази перейшов вже на крик.

Тут, швидше за все, незнайомець зрозумів, що вона дійшла до якоїсь кондиції, і випростався. Вираз його обличчя був незворушним. Від цього на нього ще більше захотілося вилити свій гнів. Лера продовжила:

- Ви геть не при собі чи що? – вона покрутила пальцем біля скроні. – Чи це просто була заздрість до того, що я сиділа там і була, на відміну від вас, сухою? – чоловік відійшов убік, і склав руки на грудях. У Лери навіть склалося враження, що він вважає, що максимально ефективно допоміг їй! Такий у нього був вигляд. Це розлютило ще більше. - Помічник знайшовся! Так кому потрібна така допомога? Чого взагалі полізли до моєї машини?!

- Ти мене попросила!

- Ще й знущаєтесь, так? Сильно смішно! Та, ви... - вона ще багато чого хотіла додати, але він перервав її.

- Чому відразу знущаюся?

- А як це називається? - запитала вона, розвівши в сторону руки. Струмені дощу стікали по обличчю, волоссю і рукам. Вона промокла наскрізь, і дощ вже не здавався освіжаючим, як це було в ту хвилину, коли він тільки починався. Легко одягнена, вона вже встигла замерзнути.

Він же стояв весь такий незворушний. Здавалося, що й не помічає ні цієї зливи, ні того, що сам мокрий з ніг до голови.

- Я називаю це «допомагати!» - продовжив незворушним тоном.

- Та що ви кажете! Як же я відразу не здогадалася, що це ви мені допомагаєте?!

- По-твоєму, допомога, це так просто? Взяв, змахнув паличкою, а все навколо зробилося?

- По-моєму, ви, чоловіки, взагалі нічого робити не вмієте!

- Ну, якщо ти у нас така Міс-всевмійка, то може, сама розберешся з тим, що там не так?

- Та і розберуся! Принаймні нічим не буду зобов'язана такому... йолопу!

Лера повернулася до машини, нахилилася і почала дивитися на її нутрощі. Зараз їй здавалося, що вона й справді може розібрати цю трикляту тачку на дрібні деталі, а потім зібрати знову. Її щоки горіли вогнем, шкіра покрилася мурашками, її просто-таки трясло від холоду, але вона вперто намагалася зрозуміти, чого той не вистачає. Метод обстеження був простий до банальності: вона чіпала трубочки і проводочки. А раптом допоможе?

Вся ця зосередженість трохи остудила її запал. Лера зовсім забула про незнайомця, про своє роздратування. Вона повністю віддалася незрозуміло звідки взятій впевненості, що зможе завести машину. Дивилася туди, коли з її вуст зірвалася фраза, яку адресувала сама собі:

- Ну, кудись же цей проводочек мусить єднатися?!

Дійсно. Якщо міркувати логічно, то там не повинно бути нічого зайвого, і якщо десь йде якийсь провід, то, за визначенням, йому належить до чогось приєднуватися. І яка різниця, що за провід, і куди він веде? Головне, це щоб вся справа була в ньому. Швидше за все, він вискочив від вібрації на цій дивовижній дорозі. Питання в тому, до чого його приєднувати? Зі все більшим ентузіазмом Лера стала виглядати те місце, куди його можна було б приладнати. Провід закінчувався пластмасовим штирем, а те, куди можна було вставити цей стрижень, було лише в одному місці. Ще пару секунд покрутивши в руках злощасний провід, як би зважуючи всі можливі наслідки своїх дій, Лера вставила штекер в гніздо. Начебто підійшло. Залишилося лише перевірити правильність своєї здогадки.

Вона випросталася. Згадала, що знаходиться тут не одна. Закриваючи капот, обернулася на незнайомця. Той, з так само незворушним виглядом, стояв неподалік від машини, схрестивши руки на грудях. На обличчі висіла єхидна посмішка. Швидше за все, весь час, поки стояла, схилившись над машиною – витріщався на неї. Від цієї думки стало трохи ніяково. Білий шовк її сарафана обліпив тіло, Лера відчула себе геть голою, а нахаба, через якого все це сталося, ще й вирячився на неї!

Як би ви себе відчули? Ось-ось! Звичайно ж, Лера теж багато чого захотіла йому висловити! Однак... на вулиці йшов дощ, вона вся промокла і замерзла, в місті у неї була призначена зустріч (хоча, швидше за все, її вже й не чекають), тому вона вирішила, що для неї зараз важливіше сісти і поїхати, ніж сперечатися тут під дощем зі всякими волоцюгами. Все, що вона зробила, так це обдарувала його поглядом, повним презирства до всього їх чоловічого роду, і до нього зокрема, розвернулася і попрямувала до машини. Ну, не так, щоб уже зовсім нічого!

Приєднуйтесь, якщо є бажання. Сьогодні вдалий час придбати книжечку.

Бережіть себе! Всім добра та гарних книжечок.