Флешмоб "Знайомство героїв". Передача естафети!

Вітаю! Сьогодні якийсь флешмобний день завдяки Вікторії Задорській - я вже тричі (від Оксани Кириченко, Лії Щеглової та Tory_Chameleon) отримала запрошення на участь, але ніяк не мала змоги підтримати його. Та ось, нарешті, це сталося. Умови вже за сьогодні, мабуть, напам'ять вивчили, але про всяк випадок, нагадаю, що потрібно виставити сцену знайомства героїв одного зі своїх творів і передати естафету наступним двом учасникам. тож, наступними будуть Буяна Іррай та Іван Дурський.

Вашій увазі пропоную дізнатися, як познайомилися Андреа та Скай із роману "Сходинки"

Вона підняла очі, й сльози миттю висохли. Перед нею стояв хлопець і дивився серйозними очима.

– Вибач, не хотів тебе налякати, – промовив тихо він, але його голос пролунав наче грім серед ясного неба, настільки неочікуваним це було. – Я зайду пізніше, – він вже повернувся, щоб вийти, але Андреа зупинила його.

– Нічого, не йди, – і сама здивувалася тому, як спокійно й впевнено прозвучали її слова.

Тим більше, що при цьому вона роздивлялася його. Він був зовсім не схожим на того, якого вона бачила у клубі щороку, про якого потай мріяла та бажала познайомитись. Цей юнак був доволі високим і міцним, його шкіра була засмаглою, але не червоною, а світле волосся виглядало так, наче він тільки встав. Світлі очі виглядали наче колодязі, у які можна було пірнути й не випливти назад, такими глибокими вони були.

Він повернувся і віддав Енді пляшку з водою, яку вона прийняла з вдячністю. Тим більше, дівчина зашарілась, бо зрозуміла, що він побачив, як вона уважно його вивчала, але вигляду не подав. Напившись, вона повернула йому пляшку і подякувала.

– Мене звати Андреа, можна просто Енді, – знову зашарівшись, цього разу від своєї сміливості, промовила дівчина. Вона ненавиділа себе за цю дурнувату звичку, яка видавала її сором’язливість і недосвідченість у спілкуванні, та нічого вдіяти з цим не могла.

Оскільки жили вони в притулку для дівчат, то з хлопцями зіштовхувалися лише зрідка. І ніхто їх не вчив, як діяти в таких ситуаціях. Та й взагалі їх ніхто не вчив спілкуванню. Головним було навчити працювати й мовчати. Нікому не потрібні балакучі робітники. Тому в їхньому притулку завжди було тихо, спілкувалися вони мало й лише пошепки, щоб не почули та не покарали.

– Скай, – коротко промовив він, присівши на стілець біля її ліжка. – Не заперечуєш?

– Ні, що ти! Цікаве ім’я у тебе. Я дуже рада, що хоч хтось мене не ігнорує… – похнюпившись сказала Андреа.

– Так, мати любить небо, – після невеличкої паузи він продовжив. – Буває. Але минеться, не переймайся. Краще розкажи, що ти там бачила, де була? – його очі світилися як дві зірки.

Залишайтеся вдома та насолоджуйтеся читанням! Усім добра та гарних книжечок!