Флешмоб "Знайомство героїв". Передаю естафету! )))

Привіт, друзі!

Отримала я тут естафету від Asteriya.

Ніколи не брала участі у чомусь подібному, але думаю спробувати варто.

Умови такі - викласти у блозі уривок із сценою знайомства героїв будь-якої Вашої книги і передати естафету двом наступним учасникам.

Одразу скажу, кому передаю естафету, це мої колеги - Juli Pencil  та Tory_Chameleon

Отже, я виберу свою книгу,

під назвою "Я його порятунок, він - мій диявол":

Чекала годину, чекала дві, три… Цілий день пройшов, але того таємничого господаря і не було.

Знову підкотила злість… І знову це виливалося у мої картини.

За моїми відчуттями наставав вечір. Годинника тут я не знайшла, але він мені не був потрібний, адже в мене є телефон… Який дуже скоро розрядиться. Супер…

Другу картину теж вже закінчила. Цього разу це була суміш із відтінків червоного, оскільки я була злою. Всі мої полотна зазвичай не мали чіткої форми, але там можна було побачити образ, який вимальовувався із всіх мазків і ліній. Картина, яку я закінчила… Там були чиїсь очі. Вони були такі сильні і їх погляд заворожував. Вони настільки вразили мене, що я продовжувала дивитися в них навіть не моргаючи. Вони якоюсь силою, потягнули до себе і я змогла побачити щось страшне… Десь там палав вогонь і чулися страшні, просто нелюдські крики… І все. Припинилося.

Пензлик випав з моїх рук і з жахливим, як мені здалося грохотом, полетів на землю. А я не зрозуміла, що сталося. Це було так страшно чути той крик. Він запам’ятається на довго… І що це взагалі було?

- Привіт, Юліана. Дуже радий тебе бачити.

Цей сильний голос пролунав десь ззаду і вивів мене з цього трансу…

***

- Юліана? Все гаразд? Чи ти мене ігноруєш?

Відходячи з цього незрозумілого трансу, я почала повертатися до джерела звуку, важко дихаючи, я побачила чоловіка в строгому костюмі, який тримав руки в карманах, дивився на

 мене зацікавленим поглядом.

Не отримавши від мене відповіді, незнайомець підійшов до мене ближче і почав уважно мене розглядати.

 - Х.. Хто ти? - видавивши із себе тільки шепіт, запитала я.

Його погляд став схвильованим, незнайомець підійшов ще ближче і ніжно взяв мене за щоки

- З тобою все добре? Ти не захворіла?

Я була глибко здивована ніжністю і турботливістю незнайомої людини.

- Ні… Ні, зі мною все добре. Може представишся?

- Точно… Я - Люцифер Авіра. Приємно познайомитися.

- Ого… Люцифер? Хороше ім’я...

Я практично не розуміла хто стоїть переді мною і що відбувається, але змогла прийти до тями.

- Це творчий псевдонім?

- Ні… На жаль в моєї мами були дивні смаки.

- Ясно…

- А ти нічого більше не запитаєш? Ну… Наприклад чому ти тут?

Я, здається, здогадуюся хто стоїть переді мною...

- То це ти господар…

- Правильно.

- Ах ти… Ти як посмів викрасти мене?!

Я ще ближче підійшла до нього, злісно спопеляючи поглядом.

- Знаєш… Не спокушай мене. - пошепки сказав він, приближаючись до мене

Що? Що він собі дозволяє? Я замахнулася щоб добряче дати ляпаса, але він зупинив мою руку.

Я замахнулася іншою, але він і її спіймав. Тримаючи мої руки, він притягнув мене до себе так, що наші обличчя були в міліметрах один від одного, а наші тіла торкалися. Я чула його гаряче дихання на своїх губах. А його очі просто палали. Ні, не люттю, а неймовірним запалом і бажанням.

Я продовжувала дивитися на нього ніби зачарована, вже не напружуючи рук. Він відчув це і забрав свої.

Чорт… Чому він такий красивий? Я не можу встояти…

Люцифер, як він представився, обійняв руками мою талію і безперервно дивився в мої очі.

Я була вражена його сміливістю і самовпевненістю. Але це… Подобалося мені?

Серце скажено билося, а в животі літала купа метеликів.

Самовпевнений торкнувся моїх губ у поцілунку. Його вуста були такими палкими, що я відчувала цей жар на собі. А він продовжував ніжно цілувати мене,  я збиралася відповісти на поцілунок, як тут у двері постукали:

- Сер, до вас прийшли.

Люцифер знехотя відсторонився від моїх вже гарячих губ.

- Ось так краще… Я обов’язково прийду. - прошепотів він мені на вушко і забрав руки з моєї талії.

Люцифер пішов, а я й досі стояла на тому самому місці, м’яко кажучи, в шоці.

Як він посмів? І чому я стояла як вкопана? І чому мені так сподобались його дотики…

Що він зі мною зробив? Боже… Як серце б’ється!