Флешмоб "Знайомство героїв". Передаю естафету ;)

Всім привіт! Я до вас із цікавою естафетою, яку започаткувала наша чарівна  Вікторія Задорська  у  цьому блозі,  і передав мені мій хороший друг  Марко Войт :")  Отже, "Знайомство героїв". Я взяла його зі своєї книги  "Любов потрібно заслужити" Взагалі, вперше на Букнеті беру участь у чомусь подібному, тому не судіть строго ))) буду рада, якщо прочитаєте (вірю, що когось зацікавить;)): 

За секунду злякані очі вловили бліде світло, яке щосекунди ставало більш яскравим. Натрапивши ними (очима) на полум'яного кольору напис на кам’яній стіні, я завмерла. "Дівчина з пророцтва, що вміє читати думки." – ось, що було там написано великими й каліграфічними літерами. Здивовано і дещо зачаровано бігаючи очима по словах, які невідомо кому були адресовані, я зробила великий крок назад. І цього було достатньо, щоб у когось стукнутись і голосно пискнути зі страху й несподіванки. Розвернувшись і відскочивши від невідомої особи, я різко зняла лук зі спини і витягнула стрілу з сагайдака, тремтячою рукою натягнула тятиву і вдивлялась у темноту перед собою, а напис на стіні раптово згас ще тоді, коли я наткнулась на цю ж невідому особу, тому не залишилося ніяких джерел світла.

У відкритій долоні, як стало зрозуміло, невідомого, загорівся невеличкий вогник, допомагаючи побачити те, що незнайомець був одягнений у досить довгий чорний-чорний плащ із великим капюшоном, який не дозволяв роздивитися риси його обличчя.

— Хто Ви? — Насторожено запитала я, намагаючись заспокоїти тремтячу руку.

— Не хвилюйся, дівчино, я з повстанців і нічого поганого тобі не зроблю. — Безпристрасно заговорив власник помаранчевих, як полум'я (які, до речі, яскраво світилися), очей і буквально поставив на землю вогник із своєї долоні, а останній, в свою чергу, продовжував дещо несміливо палахкотіти, даруючи хоч якесь світло. — Ти тут, як я зрозумів, загубилась і "кидаєшся" на будь-кого так, ніби тебе вбити можуть. — На підтвердження слів хлопця я, відірвавши трохи шокований погляд від вогника, прикусила губу і опустила стрілу. Потім, сховавши її в сагайдак, відклала лук на бік і притулилась до земляної стіни.

— Неважливо, що Я тут роблю. Головне, що ВИ тут робите? І що це був за напис такий? Ви щось про це знаєте? — Швидко проговорила я, досліджуючи парубка очима. Не хотілося, щоб між нами зараз наставала мовчанка.. це могло б бути трохи небезпечно.

— Чому ж це неважливо? — Проігнорував він два мої останні питання. — Як на мене, то все якраз навпаки. Адже це ти сюди стрімголов вбігла, першим тут був я. То що з тобою такого сталося, що ти навіть не помітила цього? — Високий, з хорошою тілобудовою незнайомець схрестив сильні руки на міцних грудях і в його очах, які виблискували з-під капюшона, відобразилась допитливість.

Як тільки я згадала, чому зараз тут опинилась, перед очима потемніло, а бличчя зблідло. "Не хочу.. не хочу брати в їхньому плані ніякої участі! За що мені це випробування? За які гріхи? Свята Кіфаро, чому це відбувається саме зі мною? Чому вони мені раніше нічого не сказали? Невже я їм потрібна тільки для цього плану? Невже все це хороше ставлення було тільки для того, щоб я потім їм не відмовила?..", – на німі питання не було ніяких відповідей, від гірких серцю здогадок у горлі застряг комок глухого болю, джерело якого було десь у серці. Тремтіння пройняло тіло і я повільно сповзла вниз по стіні. Очі наповнились сльозами, але не відпускали їх. "Як.. як вони могли так вчинити зі мною?..", – останнє, що ясно пролунало в голові, перед тим, як я почала тихо скиглити, закриваючи лице холодними долонями.

— Ей?! Ти чого?! — Схвильовано запитав незнайомець і, підійшовши ближче, сів збоку. — Заспокойся. Що сталося? Тебе хтось образив? — Турботливо поцікавився він і я від неочікуваності такої поведінки різко обернулася до нього й вилупила на молодика в капюшоні свої вже червоні очі.

— Мені.. просто.. образливо через поведінку друзів... — Промугикала я крізь різкі тихі схлипування. Хлопець мовчки поклав свою велику руку на мою голову, таким чином спершись на неї. Вдивляючись в його помаранчеві очі, я постаралася заспокоїтись і почала акуратно витирати дрібні сльози зі щік. Незнайомець мовчав, спокійно зиркаючи в мій бік і водночас роздивляючись темряву.

— Давай так, — Мовив він несподівано, — познайомимось нормально, а потім ти мені розкажеш у чому полягає твоя біда. Гаразд? — Погляд яскравих палаючих очей став незвичайно добрим і я тихо угукнула в знак згоди.

— Мене звати Ерлайн. Недавно стала членом загону "Полум'я Правосуддя". Вмію стріляти з лука. Приємно познайомитись. — Простягнувши свою тремтячу руку, просто і зрозуміло відрекомендувалась я, і ледве посміхнулась.

— А я.. нічого собі! Чому в тебе такі холодні руки?!  — Перервав він сам себе, несподівано викрикнувши, від чого я сильно здригнулась. — Так діло не піде. — Рішуче проговорив невідомий і почав гарячим дихання зігрівати мої долоні. Мені залишилося тільки здивовано витріщитися на нього, що я і зробила. Як тільки хлопець взяв дві мої долоні в свої, останні неочікувано почали виділяти приємне тепло. "У нього магія вогню і це, чомусь, так дивовижно для мене…, – подумалось мені в ту мить, – Адже вогонь – це не тільки приємне тепло, а й руйнівне знищення. Маги, які ідеально його контролюють, заслуговують великої поваги."

Спостерігаючи за діями незнайомця, я почала заспокоюватись, адже зрозуміла, що він справді не планує робити мені нічого поганого. Принаймні на це сподівався мій здоровий глузд.

— То.. що Ви про себе розкажете? — Несміливо нагадала я, переводячи очі то на наші долоні, то на хоч трохи видиму частину лиця хлопця, а саме нижню.

— Я з тих, хто приховує свою особистість. — Таякби продовжив він, роблячи паузи між реченнями, що було пов'язано із зігріванням моїх долонь, — Тому з усієї інформації можу сказати лише своє ім'я і прізвище: Ель Áлек, радий нашому знайомству. — Молодик обережно поцілував мою руку в знак привітання, а я тільки шоковано витріщилась на нього (хоч і не могла його роздивитися) і мимоволі відкрила рота в здивуванні. Зараз не про це, але руку мені ще ніхто не цілував…

— Ви.. Ви той невідомий, якого розшукують?! — Не без підстав злякано здивувалась я. Через збудженість, викликану тим же ж здивуванням, несвідомо навіть захотіла висмикнути від нього свої долоні, але хлопець вправно зупинив мою спробу, використавши деяку частинку фізичної сили.

Естафету передаю своїм файним дівчатам:  Татка,  Asteriya,  Ніка ЄнжельЭлен Чар і Яна Паувел ❤️❤️❤️

Всіх люблю ❤️ і будьте здорові!


 

3 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Ольга
07.04.2020, 11:58:23

Мене зацікавив цей уривок, сподобався) гарно написано))) хочу прочитати всю книгу, вже додала в бібліотеку))

Показати 4 відповіді
avatar
Ольга
07.04.2020, 12:57:48

Radianta,

avatar
Ніка Єнжель
03.04.2020, 12:55:04

Отакої, який сюрприз!⊂((・▽・))⊃ Ну, флешмоб так флешмоб. Щоправда, я з ним трішки затримаюся, але думаю, це нічого:) Наступний тиждень, чекай на мене!

Radianta
03.04.2020, 12:56:20

Ніка Єнжель, Чекатиму )))

avatar
Марко Войт
03.04.2020, 10:36:25

Цікаво)))

Radianta
03.04.2020, 10:41:04

Приємно знати )))

Інші блоги
Як ви даруєте натхнення і знижка)))
Всім привіт. Дорогенькі, хочу подякувати всім, хто підтримує мене різними способами. Приємно, що читаєте мою новинку «Не вірю очам!» і коментуєте. Історія набирає обертів. Особливо вдячна
Аморальна новинка вже на букнет =) Любителі казок-
ЛЮБИТЕЛЯМ КАЗОК НЕ ЧИТАТИ!!!! Так-так, вам не почулось, саме "аморальна" =) Ну, такою її бачать деякі читачки. Що ж, я ніколи не казала, що пишу тільки ванільні казки. Я люблю писати про справжніх чоловіків з наших мрій(той
Шантаж? Фіктивні стосунки? Різдвяні свята? О, так!
Привіт, любі Натхненники!!! Запрошую вас до своєї новинки Я знаю точно, що головного героя закортить стукнути! Готуйтеся до цього!!! Емоційно, гаряче, спокусливо… і водночас дуже ніжно, чуттєво та з затишком зимових
Мотивація та натхнення
5 кроків до досягнення цілей: як не здаватися на півдорозі Досягати цілей — це як підніматися на гору: спочатку захоплює, потім стає важко, а іноді хочеться здатися. Ось 5 кроків, які допоможуть вам триматися до кінця. 1.
Саморозвиток
Як ставити особисті межі та казати «ні» без почуття провини. Чи бувало таке, що ви погоджуєтесь допомогти комусь, навіть коли самі перевантажені? Відмова від незручних прохань — це не егоїзм, а турбота про власні
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше