Флешмоб "Знайомство героїв". Передаю естафету ;)

За секунду злякані очі вловили бліде світло, яке щосекунди ставало більш яскравим. Натрапивши ними (очима) на полум'яного кольору напис на кам’яній стіні, я завмерла. "Дівчина з пророцтва, що вміє читати думки." – ось, що було там написано великими й каліграфічними літерами. Здивовано і дещо зачаровано бігаючи очима по словах, які невідомо кому були адресовані, я зробила великий крок назад. І цього було достатньо, щоб у когось стукнутись і голосно пискнути зі страху й несподіванки. Розвернувшись і відскочивши від невідомої особи, я різко зняла лук зі спини і витягнула стрілу з сагайдака, тремтячою рукою натягнула тятиву і вдивлялась у темноту перед собою, а напис на стіні раптово згас ще тоді, коли я наткнулась на цю ж невідому особу, тому не залишилося ніяких джерел світла.

У відкритій долоні, як стало зрозуміло, невідомого, загорівся невеличкий вогник, допомагаючи побачити те, що незнайомець був одягнений у досить довгий чорний-чорний плащ із великим капюшоном, який не дозволяв роздивитися риси його обличчя.

— Хто Ви? — Насторожено запитала я, намагаючись заспокоїти тремтячу руку.

— Не хвилюйся, дівчино, я з повстанців і нічого поганого тобі не зроблю. — Безпристрасно заговорив власник помаранчевих, як полум'я (які, до речі, яскраво світилися), очей і буквально поставив на землю вогник із своєї долоні, а останній, в свою чергу, продовжував дещо несміливо палахкотіти, даруючи хоч якесь світло. — Ти тут, як я зрозумів, загубилась і "кидаєшся" на будь-кого так, ніби тебе вбити можуть. — На підтвердження слів хлопця я, відірвавши трохи шокований погляд від вогника, прикусила губу і опустила стрілу. Потім, сховавши її в сагайдак, відклала лук на бік і притулилась до земляної стіни.

— Неважливо, що Я тут роблю. Головне, що ВИ тут робите? І що це був за напис такий? Ви щось про це знаєте? — Швидко проговорила я, досліджуючи парубка очима. Не хотілося, щоб між нами зараз наставала мовчанка.. це могло б бути трохи небезпечно.

— Чому ж це неважливо? — Проігнорував він два мої останні питання. — Як на мене, то все якраз навпаки. Адже це ти сюди стрімголов вбігла, першим тут був я. То що з тобою такого сталося, що ти навіть не помітила цього? — Високий, з хорошою тілобудовою незнайомець схрестив сильні руки на міцних грудях і в його очах, які виблискували з-під капюшона, відобразилась допитливість.

Як тільки я згадала, чому зараз тут опинилась, перед очима потемніло, а бличчя зблідло. "Не хочу.. не хочу брати в їхньому плані ніякої участі! За що мені це випробування? За які гріхи? Свята Кіфаро, чому це відбувається саме зі мною? Чому вони мені раніше нічого не сказали? Невже я їм потрібна тільки для цього плану? Невже все це хороше ставлення було тільки для того, щоб я потім їм не відмовила?..", – на німі питання не було ніяких відповідей, від гірких серцю здогадок у горлі застряг комок глухого болю, джерело якого було десь у серці. Тремтіння пройняло тіло і я повільно сповзла вниз по стіні. Очі наповнились сльозами, але не відпускали їх. "Як.. як вони могли так вчинити зі мною?..", – останнє, що ясно пролунало в голові, перед тим, як я почала тихо скиглити, закриваючи лице холодними долонями.

— Ей?! Ти чого?! — Схвильовано запитав незнайомець і, підійшовши ближче, сів збоку. — Заспокойся. Що сталося? Тебе хтось образив? — Турботливо поцікавився він і я від неочікуваності такої поведінки різко обернулася до нього й вилупила на молодика в капюшоні свої вже червоні очі.

— Мені.. просто.. образливо через поведінку друзів... — Промугикала я крізь різкі тихі схлипування. Хлопець мовчки поклав свою велику руку на мою голову, таким чином спершись на неї. Вдивляючись в його помаранчеві очі, я постаралася заспокоїтись і почала акуратно витирати дрібні сльози зі щік. Незнайомець мовчав, спокійно зиркаючи в мій бік і водночас роздивляючись темряву.

— Давай так, — Мовив він несподівано, — познайомимось нормально, а потім ти мені розкажеш у чому полягає твоя біда. Гаразд? — Погляд яскравих палаючих очей став незвичайно добрим і я тихо угукнула в знак згоди.

— Мене звати Ерлайн. Недавно стала членом загону "Полум'я Правосуддя". Вмію стріляти з лука. Приємно познайомитись. — Простягнувши свою тремтячу руку, просто і зрозуміло відрекомендувалась я, і ледве посміхнулась.

— А я.. нічого собі! Чому в тебе такі холодні руки?!  — Перервав він сам себе, несподівано викрикнувши, від чого я сильно здригнулась. — Так діло не піде. — Рішуче проговорив невідомий і почав гарячим дихання зігрівати мої долоні. Мені залишилося тільки здивовано витріщитися на нього, що я і зробила. Як тільки хлопець взяв дві мої долоні в свої, останні неочікувано почали виділяти приємне тепло. "У нього магія вогню і це, чомусь, так дивовижно для мене…, – подумалось мені в ту мить, – Адже вогонь – це не тільки приємне тепло, а й руйнівне знищення. Маги, які ідеально його контролюють, заслуговують великої поваги."

Спостерігаючи за діями незнайомця, я почала заспокоюватись, адже зрозуміла, що він справді не планує робити мені нічого поганого. Принаймні на це сподівався мій здоровий глузд.

— То.. що Ви про себе розкажете? — Несміливо нагадала я, переводячи очі то на наші долоні, то на хоч трохи видиму частину лиця хлопця, а саме нижню.

— Я з тих, хто приховує свою особистість. — Таякби продовжив він, роблячи паузи між реченнями, що було пов'язано із зігріванням моїх долонь, — Тому з усієї інформації можу сказати лише своє ім'я і прізвище: Ель Áлек, радий нашому знайомству. — Молодик обережно поцілував мою руку в знак привітання, а я тільки шоковано витріщилась на нього (хоч і не могла його роздивитися) і мимоволі відкрила рота в здивуванні. Зараз не про це, але руку мені ще ніхто не цілував…

— Ви.. Ви той невідомий, якого розшукують?! — Не без підстав злякано здивувалась я. Через збудженість, викликану тим же ж здивуванням, несвідомо навіть захотіла висмикнути від нього свої долоні, але хлопець вправно зупинив мою спробу, використавши деяку частинку фізичної сили.

Естафету передаю своїм файним дівчатам:  Татка,  Asteriya,  Ніка Єнжель, Элен Чар і Яна Паувел ❤️❤️❤️