"Не хвойда": фінальне слово :)

Дорогі читачі, викладка любовного роману “Не хвойда” завершена! Щиро дякую усім, хто читав, і запрошую до прочитання тих, хто ще цього не зробив!

Зізнаюся, я звикла писати так, щоб кожен мій твір був відкриттям не тільки для читачів, а й для мене самої. «Не хвойда», можливо, найромантичніше зі всього, що коли-небудь писала, але разом з тим це мій твір з найбільшим емоційним нагнітанням. Я й гадки не мала, що можу змусити героїню так страждати!

- Тому, перед ким вибачаються, набагато гірше, ніж тому, хто вибачається. Вибачення – це спроба перекласти свій вантаж, свої сумніви, все, що гризе душу, на іншу людину. Мовляв, я вибачився, зробив все, що міг, а ти тепер роби з цим що хочеш, - він замовк і погладив передпліччя Ксені. – Тому я ніколи не вибачуся перед тобою. Ні за те все, що вже зробив, ні за те, що ще зроблю.

Зізнаюся, головний герой вийшов кращим, ніж планувався з самого початку. Просто у певні моменти я не змогла змусити його чинити геть погано)) А ще, якби не мої читачі, які дуже переймалися за Ксеню, деякі сцени могли бути жорсткішими і більш песимістичними. Тож радію, що почала викладку не після завершення написання, а тоді, коли було готово лише близько третини тексту.

Ксеня більше не відчувала себе окремо від нього, почувалася гілочкою, яку прищепили до яблуньки, і тепер їй слід рости тільки так, жити тільки так, разом з ним.

Зізнаюся, сім’я Ксені має свій прототип, не стовідсотковий, але я не взялася б писати про такий складний випадок, не знаючи напевно, що, на жаль, такі сім’ї бувають. І містечко, де проходять події, теж списане з цілком конкретного містечка, прикрашене трохи, звісно, довигадуване в дечому, але загалом реальне (до речі з натяків у тексті здогадалися, у якій воно області?).

Отож на цьому дякую усім, хто читав, і запрошую читати мене далі :)

Анонси нових книг зовсім скоро, підписуйтеся на мене, якщо ще цього не зробили, і слідкуйте за новинками!)