Пристрасть та гумор! Дилогія від колеги!

Легка, весела, спекотна та бурхлива історії Лідії та Карлоса в серії книг

"Відчайдушні"

Він хотів її провчити чи приручити?

Воха хотіла його полюбити чи погубити?

Автор: Анна Котляревська

Жанр: Любовний роман, Еротика

Анотація до першої частини:

Бажання справедливості — це моє прокляття, а норовливість — моє ДНК. Я примудрилася перейти дорогу його сім'ї, ще не знаючи, що таку поведінку він не пробачає. Треба було б зупинитися відразу, але в мені геть відсутній інстинкт самозбереження. Він захоче провчити мене, а може і приручити... Не знаю, чим закінчиться ця історія... але одне питання точно не дасть мені спокою до кінця життя — чому я до біса така відчайдушна?? 18+

БУКТРЕЙЛЕР

Цитати з книги:

«— А ваш знак який?

— Скорпіон, — повідомляє Карлос, і в одному слові я чую стільки лячних обіцянок…

— С-скорпі-он? Значить, ви мстива людина? — і якщо до цього моменту я вже майже розслабилася, то тепер знову напружилася. Куди він мене везе??

— В мене багато граней, Лідіє, — а чому це він від питання пішов??

Сиджу витріщаюся на дорогу, проїжджаємо поліціянтів у формі… і думаю, може вже кликати на допомогу. Ну, а що, в мене тут скорпіон, маю право!!!»

***

— Ти ніколи не готував? — питаю я без насмішок, просто цікаво.

— Тільки в студентські часи, але це було давно, — відповідає він, а я хіхікаю.

— Так, забуваю, що ти вже дідок, — от тепер насміхаюся. Так, посмілішала після квітів!

«Дідок» ричить та кидає на мене застережливий погляд.

— Думала, що ти адекватно ставишся до свого віку, — цитую його та знову хіхікаю.

— Зараз дограєшся, дівчинко, — погрожує він, але я не чую злості в його голосі.

Я проходжу повз нього до плити та шепочу йому на вухо:

— А може я хочу догратися… — мої вуста майже торкаються його шкіри. І я бачу як сироти з’являються на його тілі. Мені подобається, як він реагує на мене.

***

Вона – відьма, а я схиблений!

***

Я мріяла перемогти. Мріяла, щоб англійська гвардія покинула шотландське королівство й більше ніколи не пхалася на її територію. Так і сталося. От тільки… чи перемога це, коли серце, наче олово плавиться від реальності? Чи перемога це, коли реальність із позначкою 61°С змушує волати від відчаю? Чи перемога це, коли воєнні дії скінчилися, а стокгольмський синдром усе одно розливається венами? Чи перемога це, коли тільки в обіймах власного тирана я відчула себе по-справжньому щасливою?