У пошуках себе ( як обрати "свій" жанр)
Зізнаюся чесно - це міні-есе навіяне дискусією в телеграм-каналі Букнету про те, чи варто авторові заради досягнення більшої популярності зосереджуватися лише на одному літературному жанрі, писати в якому йому вдається найкраще, чи ж, навпаки, експерименти з різними жанрами можуть допомогти знайти більше читачів. Переказувати зміст дискусії не буду, бо багато хто з нею знайомий, але результати моїх роздумів вилилися в невелику розповідь із власного досвіду. Можливо, комусь вона видасться цікавою))
Навчаючись на філологічному факультеті і за "службовим обов'язком" перечитавши біографії багатьох письменників світу, звернула увагу на таку особливість - майже всі починали свою творчість із поезії ( незважаючи на те, в якому жанрі працювали в подальшому). Можливо, в юності кожен у глибині душі поет?
Я також не стала винятком із цього правила. Якщо не рахувати зовсім дитячих казочок, то у старших класах та на перших курсах інституту всерйоз вважала себе поетесою. Майже всі мої вірші написані саме тоді, і лише невеличка кількість - у більш старшому віці. Не скажу, що вірші в мене погані, та досить швидко я зрозуміла, що це - не зовсім моє. І перейшла на прозу.
Який автор -початківець не страждає "гігантоманією", тобто не починає свою творчість відразу з написання роману? Спостерігаючи за багатьма своїми знайомими, можу сказати - в основному, так і є. Насправді, писати великі за розміром твори легше, ніж новели і оповідання. Отож і моїми першими "млинцями" стали також романи - один із них любовний, з котрого потім, після численних правок, скорочень і редагувань виникло "Перехрестя", а другий - "епічне"фентезі, який у мене взяли почитати і не повернули)) Уже зараз я написала ту історію заново, змінивши у ній майже все, хіба що крім самого початку - і з цього народилася моя трилогія "Іллюзі" ( "Земля дощу", "Повітряний замок", "Вітер та Соловейко"). Але це все було набагато пізніше.
А поки що я прийшла працювати в газету, і така робота дещо змінила мій світогляд. Замість романів я почала писати твори малого жанру - оповідання, есе, новели... чисто з практичною метою - бо їх можна було відразу ж опублікувати на сторінках рідного видання ( а згодом і на власній сторінці у соцмережах). У мене є така особливість, що не можу писати " в стіл", хочеться, аби мене читали. Тому й писала більше десяти років в основнеому "історії з життя", які на Букнеті я згрупувала у збірку "Життя без коректур". І скажу чесно - ці оповідання знаходили найбільше відгуків, читачам дуже подобалися. Та все одно у мене було відчуття, що це "не те", що я не реалізую себе повною мірою.
Тоді сталася "проба пера" у драматургії. До неї мене спробував навернути один із моїх наставників у літературі, який сам є поетом і драматургом. Під його впливом я таки "вимучила" дві п'єси. Це слово якнайбільше підходить - бо писала з психуванням, сльозами, істериками, хоча в результаті і вийшли досить цікаві роботи, але ж як мені було важко! Як на мене, п'єса чи кіносценарій - це така філігранна праця, де потрібно мати ще й якісь особливі здібності, вміти пов'язати політ фантазії з майже математичним логічним складом розуму. Тому знову я навернулася до старої доброї прози.
Моє освоєння інтернету співпало з ерою форумів - тоді ще соцмережі не були настільки популярними, як зараз. І я викладала свої твори на навкололітературних форумах, разом із іншими такими ж авторами-аматорами, потім обговорювали прочитане, дискутували. То була хороша школа, і багато мені дала у розумінні того, чого чекає від автора читач. Але я досі продовжувала шукати свій жанр. Писала і сучасні любовні романи, й містику, й фантастику. Тоді народилася написана російською мовою повість "У неба на краю", ряд коротких повістей про кохання, і великий автобіографічний роман "Немного песен о любви", який я зараз уже ніде не опублікую, бо він занадто особистий. Але на форумі, де ніхто не знає твого справжнього імені ( а хто й знає - то знаходиться на іншому кінці України чи й узагалі в іншій країні) це було нормально)) Нині, в епоху соцмереж, уже така відвертість не пройде.
І, нарешті, заключним етапом у моєму "пошуку себе", вірніше, своєї ніші в літературі, став прихід улітку минулого року на Букнет. Надовго ж цей пошук затягнувся, більше ніж на двадцять років. І тут я теж вдарилася в експерименти - писала й детектив, і містичну історію, й наукову фантастику, і сучасні любовні романи. Та все-таки після довгих проб зрозуміла, що найбільше задоволення отримую від творчості у жанрі фентезі та історичного роману. От якесь таке неймовірне натхнення приходить, коли можеш сидіти і писати хоч цілий день ( шкода, що часу бракує, а то так би й робила). В інших жанрах іноді доводиться себе мотивувати, примушувати працювати. А ті, які по відчуттю "мої", пишуться найлегше.
Так що все-таки доводиться погодитися з тими учасниками дискусії, хто радив сконцентруватися на тому, що найкраще виходить і найбільше приносить позитивних емоцій у процесі написання. Але все одно, я буду не я, якщо час від часу не затію черговий експеримент)) Так що попри те, що нібито й визначилася з основними жанрами, якщо прийде цікава ідея зовсім іншого напрямку - не дам їй утекти :)
А які ваші улюблені жанри? Чи змінилися вони з часом, чи, може, ви залишаєтеся вірними обраному напрямку творчості уже багато років? Чи наважуєтеся на сміливі експерименти у своїй літературній діяльності?
Буде дуже цікаво почути ваші думки з цього приводу!
10 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ починав з історичного роману, далі у підлітково-юнацькому віці були вірші і ті оповідання, які нині є у профілі, потім, після армії, була спроба писати пригодницькі твори, під час навчання на факультеті журналістики були спроби детективів. Коли ж перейшов працювати в редакцію - довший час нічого, окрім суто журналістських жанрів, не писалося. Видавалося дивним - зі стількома цікавими людьми зустрічаєшся, стільки сюжетів підказує життя, а приходив додому вичавленим, мов лимон. Затишшя тривало десь років 7-8, але то не було фатальним. Таке враження, що за цей час підзарядилася батарейка, а герої самі народилися в голові й стали жити своїм життям. Експериментувати з жанрами є бажання й далі, але точно знаю, що містика і фантастика - не моє.
Мар'яна Доля, А мені викладацька робота дала більше вільного часу.
Ніколи не писав поезії - не моє... Почав з роману у жанрі фентезі, щоправда довів його до респектабельного вигляду аж за 5 років, але не шкодую, бо воно було того варте) У інших жанрах не писав, за винятком наукової фантастики, яку лише зараз починаю писати, хоч і запланував 2 роки тому, як вийде судити Вам) Ще якісь інші жанри навіть не розглядаю, пишу те що добре виходить.
Мар'яна Доля, Дякую! Матиму за честь) Дуже приємно)
Поки не спробуєш, то ніколи не знатимеш, що з того буде)
Що саме смішно, то я теж починала колись з поезії, а потім в моєму житті з‘явився досить саркастичний чоловік, - і від неї враз відвернуло (а, мо, то просто співпадіння таке)))
Поезію завжди сприймала, як щось конкурсне (завершилося все це званням «кращий літератор універу»... ха-ха, технічного), а от проза - це щось для себе.
Різноманіттям жанрів похвалитися не можу, бо пробувала поки лише наукову фантастику, фентезі і жахи (не все є на цьому порталі), але те, що щось йде суттєво легше, то це факт.
Я, напевно, ніколи не зможу писати чисто любовні романи, бо зпсихуюся ще на першому розділі, хоча знаю людей, які роблять це круто))) от не дано мені цього)))
А щодо того обговорення в каналі, то в деякому сенсі адміни праві, бо навколо того чи іншого жанру збирається відповідна авдиторія. І не факт, що вона зможе «мігрувати» на інший жанр. Хоча треба робити гарну знижку, що манера письма автора, коли вона стає впізнаваною, теж тримає читача.
Тому нічого не маю проти «пошуків себе», але це лише мої думки вголос)))
Мар'яна Доля, Ой йо....)))
Я починала не з віршів. Вони в мене ніколи не виходили. Починала я в школі писати та розповідати свої історії. Вони були про пригоди у інший фентезійний країні. Та усі розбішаки замовкали на деякий час та слухали, що там буде далі. Також було, що я розповідала фентезі казку про пригоди одного вигадливого пухнастика. Молодшим подобалось. Потім був інститут, багато клопоту та турбот, тому я припинила писати. Минув час, багато чого змінилось. Я знов пишу історії для тих кого це цікавить. З технічних причин доки твори невеликі. Мені ще важко написати великі твори, але я пишаюсь тим, що в мене є невеликий роман "Ранок 22 століття". Бажаю написати ще більший твір, але там як вийде. Зрозуміло, що читач бажає від одного письменника один жанр. Я пишу для себе та для тих, кому це подобається. Тому я спробувала писати про містику, історію 19 століття, детективи, фентезі про Бабу Ягу та пригоди Гамми у майбутньому. Я пишу, що мені цікаво чи виникає у уяві, та я не можу не написати. Бо ця історія починає виростати з кубиків, образів. Взагала пишу, тому що пишу. (Мушкетери "б'юся, тому що б'юся")
Крися, Оце правильно! Повністю з вами солідарна))
В юності також писала вірші, які мені, на жаль, вдавались поганенько, що на якийсь час відвадило мене від писання. Та я завжди багато читала і кожна наступна прочитана книга спонукала мене вигадувати власні історії. Найбільше люблю жанр детектив або детективний трилер. В цьому жанрі й написала першу книгу "Одержимість", яку й публікую зараз на Літнеті.
Мар'яна Доля, Дякую!
Може хто й з поезії починає, а я починала з історій, які вигадувала й прокручувала в себе в голові перед сном ;))) То було ще коли я писати не вміла. Хоча так, коли трішки навчилася, то почала пробувати віршики писати))
Про зміну жанрових вподобань писати не буду, бо на те треба окремий пост... Скажу лише, що постійно хочу писати в одному жанрі, а пишеться у іншому. Словом, муза і фантазія явно не підкоряються моїм "хочу"))) Хоча я люблю всі свої твори і не шкодую, що написала їх
Та власне я теж так думаю) Тому пишу, що пишеться, бо на собі переконалася, що твори, які примушуєш себе писати, зазвичай слабкіші виходять
Ого, у Вас дійсно довгий і цікавий шлях на цій стезі!)
Я пишу вірші років з 7, оповідання - з 14-15. Під справжнім ім'ям з віршами виступаю на літературниках і зрідка друкуюся. Але велика мрія з самого дитинства - написати книгу. І минулого року почала писати роман, але виявилося, що обравши той жанр і ту тему, взяла на свої плечі надто тяжку ношу. Тому восени вирішила відволіктися на щось простіше і написати любовний роман (це теж завжди хотіла спробувати). Так вийшли "Очевидні речі", зареєструвалася на літнеті і виклала твір.
Для мене це перший роман, перший твір таких розмірів і певний виклик - я довела собі, що можу закінчити почате і написати великий таір))
Взагалі я за фахом журналіст. Новини, статті, гуморески, вірші, оповідання, п'єса (почата, на яку все не знайду часу, щоб завершити), от і роман - чого тільки не писала)) Але у мене якесь постійне бажання все розмежувати, для кожного жанру мені ніби потрібно нове ім'я, як своєрідне переродження) І звісно я продовжу експериментувати з жанрами, бо по-моєму найцікавіше у письменництві - це відкриття)
Устина Цаль, Дякую, мені надзвичайно приємно))
те саме. Були спроби любовних історичних романів, потім фентезій, фантастика в основному оповідання. В якийсь момент просто закинула цю справу, і мабуть би і не повернулась до цього, якби не Букнет і читачі, які стимулювали написання прози.
Так і народились мої перші три історичні любовні романи. Після них захотілось спробувати себе в жанрі СЛР. В обох жанрах почуваю себе комфортно.
Маю плани на фентезі любовний роман. Але не маю на них часу.
Вважаю, що варто пробувати себе в різних жанрах, це навпаки не погіршує якість письма, а привносить свіжий потік в існуючий спосіб мислення.
Анна Пахомова, Так, повністю згодна! Новий досвід часто ніби "перезавантажує" мозок, допомагає позбутися якихось звичних кліше та розширити свідомість))
Ваш шлях дуже нагадує мені себе. Я так само починала з віршів, з десяти років, якщо бути точною. Потім були спроби "объять необъятное", тобто написати історичний роман, маючи лиш поверхневі уявлення, скоріше, то було тупо наслідування. Потім був час малої прози: оповідання, новели, повісті. Але письменницька душа прагнула більшого. Найбільше експериментувала з жанрами в часи активної фан-творчості. Ох, що я тільки не писала під напором шаленого натхнення!))
Останнім експериментом став перший роман українською мовою у жанрі містичного фентезі "Дім зі снів". Тут я зрозуміла, що хоч це і цікаво, але для мене важко. Через це напросився висновок: пиши те, що найкраще знаєш і відчуваєш.
Не можу назвати себе прихильницею конкретного жанру для письма, але для себе я визначилась: твір, який пишеш, повинен захоплювати насамперед автора, тоді і читачі відчують те саме, і мета буде досягнута. Ну і з практичної точки зору, звичайно, тоді набагато легше писати, як по маслу))
Lina Alex, Я вже не раз помічала, що в нас багато спільного, і улюблені жанри схожі)) І на сто відсотків згодна, що якщо автор пише книгу з захопленям, то і читачі це відчувають.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати