Жебракування. Чому ж так важко?

Сьогодні в голову прийшла одна цікава думка яка не давала спокою мені цілу ніч. А наштовхнула мене на це одна ситуація в київському метрополітені. Коло вхідних дверей до каси з квитками стояла старенька бабуся. Вона просила милостиню.  Що ви відчуєте? Я думаю ,що ви відчуєте певну жалобу, переживання та співчуття. Та і чого вам коштують ті нещасні десять гривень які ви їй дасте. Однак в той день для мене ці десять гривень грали важливу роль,бо якби я віддав їх їй, то не зміг би дібратись додому.
Та чому вони потрапляють в такі ситуації? Які причини, що вона змушені жебракувати? Можливо грає той факт, що малі пенсії і вони не можуть собі купити їжу, бо віддали всі гроші за проживання? Причини можуть бути самі різні, однак я все ще не можу зрозуміти, чому вони це роблять. Невже в них немає родичів які їм допоможуть (таке може бути, але шанс дуже малий)
За весь свій час я давав милостиню пару раз, і то це було коли я був восьмирічним парубком.  Зараз я майже їх не даю, бо сам зараз зберігаю кожну копійку. Важко насправді проходити повз цих людей, особливо коли вони тягнуть свій стаканчик щоб ти дав хоча б якусь копійчину, а ти не можеш, бо сам ледь тримаєшся. 
А що ви думаєте на рахунок цього? Напишіть чи були у вас такі ситуації.