— Гей, малеча, геть із поля! Дорослі дяді хочуть пограти! — На поле вийшло чоловік десять-одинадцять, з вигляду — студентів.

— Ми перші зайняли це поле. — спокійно сказав Макс. — Ми тренуємося, так що...

— Ти не почув Кирюху? — з нотками погрози в голосі перепитав підкачаний пацан під два метри зросту і вагою кілограмів дев’яносто.

— Хочете поле — відберіть. — Раптом сказав Ден. — Три на три. По воротареві і двом розводящим. Гра в один тайм на двадцять хвилин. А якщо боїтеся, можете йти прямо зараз.

— Ми? — посміхнувся той самий амбал. — Кирюха, ти чув цих молокососів? Він сказав, що ми боїмося! Може мені побити цю школоту?

— Так ти тільки покажеш їм свою слабкість, Вован. — відповів той самий «Кирюха». — І взагалі-то, я ж теж школяр, так що не суди їх по обкладинці. Адже ми точно не знаємо, як вони грають. — хлопець подивився на Дена. — Стоп... Громов? — злегка ошелешено сказав хлопець. — Денис Громов, воротар і капітан «Металіста», чемпіона області та призера національного чемпіонату, якому я програв півроку тому?

— Привіт, Кирило Авдєєв, капітан «Арсеналу». Віце-призер обласного чемпіонату. Що ти тут робиш?

— Я? — здивовано перепитав хлопець. — Що тут робиш ти? Шишка такого масштабу не повинна мати вільний час для ігор у дворі...

— Ден — переможець обласних і призер національних? — здивовано перепитав Ветал. — Ні, я звичайно розумів, що він з про-команди, але...

— Того разу у мене був вибір — зловити твій м'яч і дозволити команді перемогти у випадку загрози травмуватися або ж пропустити м'яч і продовжити складну для нас гру. Моя команда програла б в додатковому таймі — ви нас сильно вимотали. — Ден трохи посміхнувся. — Я ризикнув заради них і ми перемогли.

— Але травма... Воно того не варте! Тепер ти граєш в якійсь вуличній команді... Кращий воротар турніру України грає в слабкий дворовий футбол!

— Звідки тобі знати що і чого варте саме для мене? — Ден злегка посміхнувся. — Для мене, що тоді, що зараз, те рішення було єдиним  правильним. І до речі, не смій принижувати гідність моєї команди. Прямо зараз, я доведу тобі, що ця команда має шанси зайти дуже далеко.

— Тоді, як щодо парі? — Очі Кирила загорілися. — Якщо зможете перемогти, то, так і бути, я теж піду в вашу команду і допоможу чим зможу. Але якщо програєш ти, то ти сам перейдеш до мене!

— Це вже занадто! — втрутився Макс. — Я не…

— Макс, я розраховую на тебе. — Ден подивився на блондина і посміхнувся. — Давай покажемо Кирилу і іншим, що наші амбіції побудовані не на порожньому місці. — хлопець поклав руку на чуже плече. — Вибирай воротаря, кеп. — хлопець подивився на Кирила. — Ми приймаємо твій виклик, Кирило.

— От і добре! — Кирило склав руки на грудях і посміхнувся.

Про це можна прочитати в  главі "VINGER", яка буде викладена за двадцять хвилин!