ЯК ЗА ВОДОЮ ЛИСТ...

Усе минає - і любов, і радість.
Проходять заздрість, ненависть, журба...
Біжить ріка із юності у старість.
І клонить віти до води верба...

Південний вітер знов у падолисті
Верне тепло - і світяться гаї.
Уже з калини обнесли намисто,
Дуби ж дрімають в голубій імлі.

І сняться їм великі дужі крила,
Що геть несуть у райську височінь.
Сьогодні знов печаль мене накрила,
І кинула на душу легку тінь.

Як я жила - замріяна тобою,
Коли буяв навкруг травневий цвіт!
І ось стою, схилившись над водою,
Де листя падає і падає із віт.

Усе мине - і зрада, і розлука.
І дружба, і надія, й каяття.
Де розімкнулись раптом наші руки -
Там промайнуло чи не пів життя...

Між зорями, між горами, між сонцем
Живу, як є - звичайна і сама.
Лиш часом хтось постукає в віконце -
Я визирну... нікого там нема.

Де зараз ти? Яку плекаєш долю?
Літаєш, а чи ходиш по землі?
Спливає час, мов листя за водою.
Хитає осінь хмари-кораблі...