Скажу вам відверто: писати про АТО мають право лише ті, хто там був. І питання не в моралі чи етиці. Якщо ти особисто жодного разу не побував під обстрілом, не проводжав товариша вантажем "200", не здирав шкуру з долонь. копаючи окопи, не привозив гуманітарну допомогу у продірявленому осколками бусі, ти ніколи не зможеш написати правду, в яку хтось повірить.
Без образ. Просто особиста думка.
Один хлопець з мого села колись розповів про себе одну історію. То було в 2014 чи може у 2015 році, тому історію майже не пам'ятаю. Одним словом він був танкістом і їхній танк заглох посеред поля, прямо під час битви. Вони були відкритою мішенню і в них щосекунди могли поцілити. За тими військовими правилами екіпаж не міг покинути танк. Вони довго не могли його завести. Тоді той хлопець, що розповідав цю історію, зняв з шиї свій хрестик, поцілував його і вставив у запалення. Танк тієїж миті завівся і вони змогли відійти на безпечну дистанцію.
Отак от. Не знаю чи допоміг вам. І не знаю наскільки то правда. Втім удачі)
Друзі, хочу поділитися з вами візуалізацією героїв моєї книги. Саме цей уривок із тексту (про вихід із «Трьох дроздів» та істерику в авто) був для мене найскладнішим емоційно. Тут усе: відраза до завдання, ненависть
Сьогодні в мене маленьке свято, адже я завершила дуже важливу для мене книку "Він між нами". Важлива вона тому, що в цій історії я багато експериментувала і багато чого робила вперше. Наприклад, це моя перша книга в
Вітаю вас, мої любі! Сьогодні відкрито передплату на історію Андрія та Марго "Не фіктивна залежність". Далі на вас чекатиме… скажу чесно – різношерстна історія. З гумором, ніжністю, коханням, склом і хепі ендом
Останнім часом ловлю себе на простій і трохи смішній речі: іноді легше оновити статистику, ніж сісти й спокійно писати далі. Цифри затягують. Перегляди, бібліотеки, реакція — усе це ніби обіцяє швидку відповідь на запитання,
Іноді біль приходить не від ворогів…
А від тих, кому ти довіряв найбільше. Єва пройшла через те, що ламає навіть найсильніших:
зрада матері, холод чужого дому, самотність у дитинстві…
і кохання, яке мало стати порятунком
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиСкажу вам відверто: писати про АТО мають право лише ті, хто там був. І питання не в моралі чи етиці. Якщо ти особисто жодного разу не побував під обстрілом, не проводжав товариша вантажем "200", не здирав шкуру з долонь. копаючи окопи, не привозив гуманітарну допомогу у продірявленому осколками бусі, ти ніколи не зможеш написати правду, в яку хтось повірить.
Без образ. Просто особиста думка.
Юрій Власовець, Усі фільми нашого патріотичного проекту були ігровими.
Один хлопець з мого села колись розповів про себе одну історію. То було в 2014 чи може у 2015 році, тому історію майже не пам'ятаю. Одним словом він був танкістом і їхній танк заглох посеред поля, прямо під час битви. Вони були відкритою мішенню і в них щосекунди могли поцілити. За тими військовими правилами екіпаж не міг покинути танк. Вони довго не могли його завести. Тоді той хлопець, що розповідав цю історію, зняв з шиї свій хрестик, поцілував його і вставив у запалення. Танк тієїж миті завівся і вони змогли відійти на безпечну дистанцію.
Отак от. Не знаю чи допоміг вам. І не знаю наскільки то правда. Втім удачі)
Максим Власвіт, Історія насправді супер.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати