З тільки що прочитаного: Макс Кідрук

Нещодавно написала у Фейсбуці відгук на нову книгу Макса Кідрука "Доки світло не згасне назавжди", несподівано моя розповідь викликала справжню дискусію, у тому числі й пролунало питання, що я в цілому думаю про творчість цього популярного українського письменника.

А поскільки я його твори прочитала майже всі ( за винятком деяких ранніх про мандрівки, і ще не дійшли поки руки до "Бота"), то можу пригадати, чому нас вчили у вузі на курсі літературної критики і приміряти на себе цю роль))

Отже, спершу про всі прочитані мною романи , по кілька слів про те, що особливо сподобалося і запам'яталося. Насамперед скажу, що автор це цікавий, сюжети в нього дуже захоплюючі, над книгою не занудьгуєш однозначно. Не всім ( за моїми спостереженнями) подобаються у нього "відступи в науку", коли пояснюються ті чи інші явища - психологічні, технічні і т д. Також багато хто лає Кідрука за відсутність хепі-ендів ( але мене теж за це критикують, тому тут я його розумію)).

Я б поділила для зручності усі прочитані мною книги автора на "пригодницько-мандрівницько-виживальні" ( "Твердиня", "Де немає Бога", "Жорстоке небо") і такі собі "міські трилери" ( "Не озирайся і мовчи", "Зазирни у мої сни", "Доки світло не згасне назавжди").

У першій групі мені найбільше сподобалася "Твердиня" - дуже цікаво було читати про загублене у джунглях місто і роздивлятися фотоілюстрації, я взагалі люблю, коли от так  органічно поєднується вигадка і правда. До речі, забігаючи трохи наперед, у "Доки світло..." Кідрук пішов ще далі - там цілий мобільний додаток, де можна прочитати додаткові сюжетні відгалуження і навіть поспілкуватися з героями. "Жорстоке небо" не дуже зайшло, хоча моєму чоловіку сподобалося ( це не дивно, зважаючи на те, що він колишній авіамоделіст та обожнює літаки)). "Де немає Бога"  - твір сильно написаний, проте залишив по собі дещо депресивний настрій. Так що у випадку саме з цим романом я приєднуюся до гурту тих "доморощених критиків", які волають - "Ну хоч когось у фіналі залиште вже живим"!

А взагалі книги другої групи - "страшилки-трилери"  сподобалися більше,  і змушували про себе думати довше. Дуже подобається, як автор грає на певних психологічних струнах, і в деякі моменти під час читання реально починаєш відчувати себе на місці персонажа, тому що сам колись переживав дещо подібне. Ну може, це я такий невротик,  не знаю. Але після  "Не озирайся і мовчи" був такий момент, що треба було поїхати ліфтом у незнайомому будинку, а я пішла пішки.  Коли починаєш вірити у правдоподібність вигадки автора - це ж справді круто)) І розумієш, що це всього лиш фантастика, та автор так вдало поєднує найменші деталі реального життя ( наприклад, ретельно описує місто Рівне, в якому живе Марк, його вулицю, будинок, школу, все, що він робить і про що думає день за днем) із  тим дивним світом, у який він може потрапляти - що хоч не хоч, а починаєш  з недовірою поглядати на різних незнайомців))

Але ще більше мені сподобалася книга "Зазирни у мої сни" - і знов були моменти, коли в реалі після прочитання книги я  мало не волала від страху, як мій малий говорив уві сні, або раз встав уночі і пішов кудись спросоння... знову виникало те саме відчуття достовірності. Ну і взагалі тема сновидінь досить цікава, про неї можу говорити довго. Наприклад,  багато з того, про що я  написала, чи ще напишу, мені банально наснилося. Причому так, що ти спиш і чуєш, як хтось тобі диктує і показує картинки, а ти повторюєш, щоб не забути, ключові фрази. Тобто це не сон-фантазія, а ніби й справді підключаєшся до якогось невідомого джерела інформації.  ( Сподіваюся, після цього блогу мені не порадять звернутися до психіатра))

Тому і найновіша книга "Доки світло не згасне назавжди", в якій теж продовжується тема снів і роботи нашого мозку, виявилася для мене цікавою. А ще один актуальний ключовий момент - це  тема, яку можна вважати у фантастичній літературі однією із "вічних", про  що багато авторів писали і  чимало ще напишуть - це можливість ( чи неможливість) людині повернутися у минуле і змінити щось у ньому. У цьому романі також реальні події ( які є дуже динамічними і  для багатьох із нас актуальними - наприклад, стосунки батьків і дітей) химерно переплітаються з сюжетною лінією, яка є фантастичною. І от скажу, що мені не дуже сподобалося - це саме оці страшні істоти, які ганяються за героїнею у її снах, втечі, погоні і т д - воно цікаво, і, мабуть, гарно виглядало б на екрані, але саме у цій історії хотілося б більше не екшну, а трилеру класичного - коли немає ніяких потойбічних істот, а все одно дуже страшно. Ну от мені чомусь ці "зомбі" заважали)) А, і ще - коли з'явився герой "Не озирайся і мовчи", це був дуже гарний хід, але потім у мене склалося враження, що автор спішив дописати книгу, і ця лінія якось "зіжмакалася" і вийшло трохи не те, що хотілося б прочитати мені. Пишу це і сміюся, бо сама час від часу отримую коменти до своїх творів - про те, що читачі зовсім не такого очікували і я не виправдала їх сподівання. Так що, критиком легко бути, коли сам не пишеш. І про фінал - наперед думала, що все буде погано, але вийшло, що і не погано, і не добре, а кожен читач може домислити сам, що буде далі. І це є гуд))

А ви читали твори цього автора? Які ваші враження?