Розділ 1.6. Остійський слід.

До Остії я дістався на мулі. Їзда верхи — задоволення сумнівне, особливо коли твоя тога намагається заплутатися в ногах тварини, але це швидше і поважніше, ніж плентатися пішки. Море зустріло мене запахом солі, гнилої деревини та тисяч амфор із рибним соусом гарум, від якого в незвичного квірита може початися напад морської хвороби ще на березі.

​Порт кишів людьми: сирійські матроси, єгипетські вантажники, нумідійські наглядачі. Усі вони кричали, штовхалися й тягли щось кудись під наглядом портових статиторів. Тут я був чужим. Мій білий одяг виглядав як виклик цій багнюці, але перстень тестя на пальці діяв краще за загін преторіанців.

​Я попрямував до похмурої будівлі митниці, де над купами сувоїв схилилися люди з обличчями кольору старого папірусу.

​— Мені потрібен реєстр відправлень на Кесарію за останній місяць, — кинув я на стіл каблучку Корнелія.

​Старий чиновник, якого звали Секстом, підняв очі. У них не було страху — лише глибока, як Тірренське море, втома.

— Ще один аудит від префекта? — прохрипів він. — Чи, може, ви з канцелярії Сейяна прийшли перевірити, чи не вкрав я пару сестерціїв із державного мита?

​— Я прийшов перевірити «тіні», Сексте, — я нахилився ближче, і мій ніс вловив від нього запах недорогого вина та чорнила. — Золото Варра. Воно не розчинилося в повітрі. Воно стало вантажем.

​Секст мовчки дістав потертий сувій, який тримав окремо від інших.

— У нас тут є корабель, «Альба». Офіційно він везе мармур для будівництва нових терм у Кесарії. Замовлення від самого Ірода. Але знаєте, що дивно, Sagax?

​— Дивно те, що мармур не потребує такої кількості охорони, — здогадався я.

​— Саме так. Цей «камінь» охороняють люди в цивільному, які тримають руки на руків’ях кинджалів так, ніби під полотном не колони, а золоті злитки. І ще одне: на «Альбі» серед нечислених пасажирів є особистий кур’єр Понтія Пілата. Він прибув тиждень тому, забрав «вантаж» і сьогодні вночі крабель знімається з якоря.

​Я відчув, як серце тьохнуло. Якщо золото Варра йде прямо до Пілата, то справа пахне вже не просто корупцією, а державною зрадою. Сейян фінансує свого намісника в Юдеї в обхід сенатської казни. А це вже війна. Тільки поки що — фінансова.

​— Де стоїть ця «Альба»? — спитав я, відчуваючи, як морський бриз холодить обличчя.

​— Третій причал від маяка. Але радив би вам не йти туди в цій тозі. Там не люблять тих, хто задає питання. Там люблять тих, хто вміє мовчати на дні гавані.

​Я розвернувся і вийшов. Вечірнє сонце сідало в море, забарвлюючи воду в колір розбавленого вина. Жереб справді було кинуто. Залишилося тільки дізнатися, чи вміє Марк Валерій плавати в таких глибоких водах.

​Я витягнув із потайної кишені пояса невелику дерев’яну дощечку, покриту тонким шаром темного воску. У Римі папір — це доказ, а віск — це те, що можна стерти одним рухом пальця. Мій звіт Тіту Корнелію був лаконічним, написаним за допомогою шифру, який ми розробили ще до мого одруження: кожна третя літера була хибною, а справжній зміст приховувався у вертикальних акровіршах.

​«Вантаж знайдено. "Альба" йде на Схід. Гроші Варра стали каменем для Пілата. Вирушаю слідом».

​Я свиснув, і з тіні причалу з’явився мій особистий раб-грек, якого я навчав спеціально для таких доручень. Він не просто вмів бігати — він мав феноменальну пам'ять і знав: якщо його перехоплять, дощечка має бути знищена швидше, ніж він встигне сказати «Аве». Втім, відстань до Риму дозволяла використати й швидший шлях. У кошику за його спиною заворкував голуб, привезенець із моєї голуб’ятні на Палатині. Ці птахи мали дивну властивість — вони завжди поверталися додому, не ставлячи зайвих запитань і не вимагаючи хабарів.

​Я прив’язав крихітний сувій папірусу до лапки птаха. Якщо пощастить — за годину сенатор уже знатиме, що я на борту. Якщо ні — голуб стане обідом для якогось яструба або, що гірше, преторіанця.

​Словник термінів:

​Гарум — популярний у Римі гострий рибний соус із ферментованих нутрощів риби. Мав дуже різкий запах.

​Статитори — нижчі поліцейські чини, що стежили за порядком у громадських місцях, зокрема в портах.