​Розділ 1.5. Таверна «Три Грації».

Субура зустріла мене звичною задухою та галасом, від якого навіть у загартованого квірита починає сіпатися око. Тут Рим не намагався вдавати з себе величну столицю світу — він просто виживав, торгував собою і смердів немитими тілами впереміш із пересмаженою олією.

​Таверна «Три Грації» була названа так чи то через злий жарт власника, чи то через те, що її відвідувачі могли побачити красу лише після четвертого глечика дешевого оцту, який тут видавали за вино. Це було ідеальне місце: достатньо брудне, щоб преторіанці не пхали сюди носи, і достатньо центральне, щоб тут осідали всі чутки від Палатину до Есквіліну.

​Я ввійшов, притримуючи край тоги — не від пихи, а щоб не підчепити якусь місцеву заразу. Мій ніс одразу вловив складний букет: кисле вино, дешева риба, піт і… запах «палацового» воску. Так, той самий запах, що я чув у Канцелярії.

​За дальнім столом, у напівтемряві, сидів той, хто мені був потрібен. Гнав, колишній раб Варра, а тепер — лібертин із підозріло товстим гаманцем на поясі. Він якраз намагався переконати місцеву дівку, що він — наступний фаворит імператора.

​— Гнаве, — я опустив руку йому на плече. Він здригнувся так, ніби побачив самого Плутона. — Твій колишній господар ще не встиг охолонути в Аїді, а ти вже святкуєш так, ніби виграв у лотерею на іграх.

​— Марк Валерій… — пролепетав він, намагаючись заховати гроші під стіл. — Я… я просто поминаю добру людину.

​Я сів навпроти, відсунувши брудну чашу.

— Гнаве, давай без цієї комедії Плавта. Ти знав про борги Варра. Ти бачив тих, хто приносив йому папери на підпис. І ти знаєш, що рука в нього тремтіла так, що він не міг вивести навіть власного імені.

​Я нахилився ближче.

— Хто тримав його за руку, Гнаве? Якщо ти скажеш мені зараз, ти підеш звідси живим. Якщо ні — я скажу Корбуло, що ти вкрав частину конфіскованого майна. А ти знаєш, як центуріон ставиться до тих, хто залізає в кишеню до Сейяна.

​Гнав зблід. Його губи затремтіли.

— Це був «грек». Людина в цивільному, але з каблучкою, як у тих, що служать на Капрі. Він приносив гроші. Справжні золоті ауреуси, Марку. Але Варр їх не брав. Він… він їх відправляв далі.

​— Куди, Гнаве? — я відчув, як мій шнобель знову вловив слід. — Куди йде золото, яке оформлюють як борг, але яке ніхто не витрачає в Римі?

​Гнав озирнувся і вказав тремтячим пальцем у бік порту Остії.

— До Юдеї. Вони казали, що там будується щось велике. На замовлення того хитрого лиса Ірода. Щось, що дорожче за всі храми Риму.

Це логічний хід. Якщо Субура — це кишки Риму, то Остія — його рот. Усе, що з’їдає імперія, проходить через цей порт, і саме тут золото перетворюється на вантажні накладні.

​Словник термінів:

​Ауреус — золота монета, еквівалент 25 денаріїв або 100 сестерціїв. Використовувалася переважно для великих державних та військових розрахунків