Частина І. Римська параноя та зброя. Розділ 1.1. Епітафія закону.

​Рим гидезно тхнув. Не тим солодкуватим смородом трупа, що залежався на сонці, а приторним подихом дорогого мила, яким сенатори намагалися приховати страх перед всесильним Сейяном.

​Я сидів у напівтемряві таверни «Кубок Вакха» на околиці Субури. Останні три тижні моє життя вимірювалося не годинами, а літрами кислого фалернського. Це було моє «Прокляття неробства»: коли мій розум, цей гострий інструмент, викуваний для розплутування найскладніших і найбрудніших злочинів, залишався без роботи, він починав пожирати мене зсередини. Без складної справи я перетворювався на руїну.

​Я підніс до обличчя мідну чашу і побачив своє відображення. Родзинка моєї зовнішності, мій видатний римський ніс, зараз був моєю ганьбою. Величезний, гачкуватий, він палав багряним вогнем. Сітка розірваних капілярів на його крилах була картою мого останнього запою. Я намагався «залити» свій дар, притупити свій Nāsus, щоб не відчувати, як Рим перетворюється на стічну канаву.

​— Марк Валерій? — голос посильного пролунав надто різко. — Твій тесть, сенатор Тіт Корнелій, чекає на тебе. Негайно.

​Я насилу підвівся. Голова гуділа, наче в ній оселився рій розлючених ос, але професійний інстинкт уже почав витісняти алкогольний туман. Запах дорогого пергаменту та печатки Сенату на листі посильного подіяли краще за холодну воду.

​— Скажи сенатору, що я буду через годину, — прохрипів я, намагаючись сфокусувати погляд. — Тільки знайду чисту тогу, щоб не так сильно впадати в око з моїм червонющим носом.

​Я знав: якщо Тіт Корнелій кличе мене в такому стані, значить, Рим нарешті згадав, навіщо йому потрібен «Ніс». Це була не просто робота. Це була детоксикація. Коли я відчуваю запах справжньої зради, мій організм миттєво спалює залишки вина, залишаючи лише холодний, розрахунковий розум і лють мисливця.

Коли вийшов на вулицю, сонце вдарило по очах, підкреслюючи кожен капіляр на моєму обличчі. Я йшов до палацу сенатора, і перехожі відсахувалися: хтось від запаху перегару, а хтось — від погляду людини, яка нарешті знайшла свою жертву.

​Кабінет тестя пахнув дорогим воском, старою шкірою та кедровою смолою — запахами влади, які зазвичай викликали в мене нудоту. Тіт Корнелій стояв біля вікна, заклавши руки за спину. Його тога була бездоганною, білою, як сніг на вершинах Альп, що тільки підкреслювало мій жалюгідний стан.

​— Ти смердиш, як остання забігайлівка біля Великого цирку, Марку, — кинув він, не обертаючись. — Твій ніс скоро світитиметься в темряві яскравіше за маяк в Остії.

​Я важко опустився в крісло, відчуваючи, як оббивка приємно холодить мою палаючу потилицю.

— Зате мій ніс все ще працює, Тіте. Я відчув запах твого занепокоєння ще на Форумі. Чого ти хочеш? Щоб я знайшов твою втрачену честь чи чийсь гаманець?

​Сенатор повернувся. Його обличчя було суворим. 

За час твого перебування в обіймах Бахуса раптово не стало мого старого друга сенатора Варра. Офіційна версія самогубство з-за несплачених боргів. Я в це не вірю. Не той був друзяка Варр чолов’яга. Треба, щоб ти все, що можливо рознюхав на місці. Можливо, знайдеш щось цікаве. 

Він підійшов ближче. 

Протверезій, синку. Не стриножуй нюх свій, щоб наступного разу ми зустрілися не на Сходах Гемоній, а в цьому кабінеті.

​— Обіцяю, тату. Я зроблю все, що від мене залежить.

​

Словник термінів:​ 

​Сейян (Луцій Елій Сейян) — префект преторія (командувач особистою гвардією імператора). У період перебування Тіберія на Капрі він став фактичним правителем Риму, зосередивши у своїх руках колосальну владу та створивши розгалужену мережу шпигунів.

​Фалернське (vinum Falernum) — найпрестижніше та найдорожче вино Стародавнього Риму, що вироблялося на кордоні Лація та Кампанії. Воно славилося своєю міцністю (до 15-16 градусів), бурштиновим кольором і здатністю зберігатися десятиліттями.

​Nāsus (лат. «Ніс») — когномен (прізвисько) головного героя, яке вказує не лише на його фізичну особливість, а й на метафоричний «нюх» — здатність відчувати фальш, корупцію та приховані деталі там, де інші нічого не помічають.

​Остія — головне портове місто Стародавнього Риму, розташоване в гирлі річки Тибр. Це були «ворота» імперії, куди прибували кораблі з зерном, вином та товарами з усіх провінцій, зокрема з Юдеї.

​Сходи Гемоній (Scalae Gemoniae) — «Сходи зітхань» античного Риму. Розташовані на Капітолійському пагорбі, вони використовувалися для публічної демонстрації тіл страчених державних злочинців перед тим, як їх скидали в Тибр. Згадка про них у розмові з сенатором — пряма погроза смертною карою за державну зраду або провал місії.