Розділ 3.1. Вбивча бездіяльність.

Тіберій більше не кликав мене. Після нашого зіткнення на терасі, де слова падали важко, як перестиглі плоди, що розбиваються об мармур, я став для нього «неіснуючим». Це було найвитонченіше з його катувань — забуття. Мене не випробовували залізом, не ламали кістки в сирих ямах Капрі; мене просто залишили наодинці з часом, який у цій кімнаті перетворився на в’язку речовину, схожу на стару оливу в забутому каганці.
​Вікна моєї в’язниці виходили на безкрає море, але воно не приносило свободи. У повітрі стояв стійкий дух застояного пилу, вологої солі та тиші, яка з кожною годиною ставала все гучнішою, перетворюючись на гудіння у вухах перевернутого мідного казана, який випадково зачепили дерев’яним товкачем. Для людини, чий розум звик до щомиттєвого аналізу тисяч ароматичних відтінків, бездіяльність була рівноцінна повільному розкладанню. Мій Nāsus, позбавлений зовнішніх подразників, впав у цілковитий відчай і почав «поїдати» сам себе.
​Я відчував кожну порошину в кутку, що пахла крейдою та часом; в’їдливий, тваринний запах старої вовни в моєму ложі; мертву прісність води в глиняному глечику, що ледь-ледь відгонила річковим намулом. Світ стиснувся до розмірів моїх ніздрів і він був цілковито огидним, химерним та потворним.
​Елій з’являвся регулярно, наче добрий привид колишнього життя. Він намагався розмовляти, кидаючи слова в колодязь моєї байдужості. Розповідав, що Тіберій задоволений моїми звітами, привезеними з Олександрії, що зраду в портах втоптано в ніщо безжальними чобітьми-калігами легіонів, а невловимий Олександрієць знову розчинився в тінях пустелі. Але мені було байдуже. Успіх моєї роботи здавався лише черговою порцією отрути; він лише подовжив життя цій грандіозній кам’яній в’язниці, яку гордовито називали Імперією.
​— Марку, ти повинен чимось зайнятися, — Елій завмер біля вікна.
​Від нього пахло розпеченим камінням, йодистим подихом прибою та сонячним світлом — цей контраст із моїм внутрішнім мороком діяв як розпечене клеймо. Я відчував його тривогу: вона пахла гірким мигдалем.
​— Навіщо, Елію? — я не ворухнувся, розглядаючи тріщину на підлозі. — Щоб вирахувати запах наступного зрадника у свиті принцепса-імператора? Щоб Тіберій знову зміг подивитися на мене і побачити в моїх рисах тінь свого мертвого сина? Я не інструмент у його скриньці лікаря. Я навіть не людина. Я просто вир у океані повітря, що безкінечно всмоктує сморід цього світу, перетравлюючи його на доноси.
​Я піднявся, і мої рухи були важкими, наче під шкірою замість крові текла ртуть. У цю мить я чітко відчув запах власної нікчемності. Це був складний, огидний букет: солодкувате гниття опалого листя, змішане з іржею старої зброї та кислим присмаком провини. Це був запах кінця.
​Щоб припинити цей нескінченний перепис рухів тіней, щоб заглушити симфонію бруду, мені потрібно було щось радикальне. Мені потрібна була абсолютна втрата нюху, цілковита аносмія. Щось, що назавжди вимкне мій дар, випалить рецептори і дозволить мені стати просто сліпою, глухою та безнадійно «беззапаховою» частиною цього мертвого каміння. Я почав шукати очима ніж або хоча б осколок глечика, але погляд зустрівся з Елієм. Його жаль пахнув так нестерпно солодкувато, що мене ледь не знудило. Сцена була завершена: актор відмовився грати роль нікчемного нишпорки. Вистава Імперії мала тривати без мене.
Словник термінів (глибоке занурення в епоху):
Каліги (Caligae) - Масивне військове взуття римських легіонерів, виготовлене з декількох шарів товстої шкіри. Його особливістю була відкрита конструкція для вентиляції та підошва, густо підбита залізними цвяхами для зчеплення з ґрунтом і використання як холодної зброї під час сутичок. У 34 році н.е. це були «берці»
Принцепс (лат. Princeps — «перший») - Найвищий державний титул у Стародавньому Римі періоду ранньої імперії, що позначав «першого серед рівних» громадян. Це лідер, який формально зберігав республіканські інститути, але фактично зосереджував у своїх руках верховну військову, судову та релігійну владу. Це як капітан команди, який за правилами є лише гравцем, але насправді одноосібно вирішує склад гравців, тактику гри та розпоряджається бюджетом клубу.
Аносмія (Anosmia) - Повна втрата здатності сприймати та розрізняти запахи внаслідок ураження слизової оболонки носа, нюхових нервів або центрів головного мозку. Це функціональний розлад, який позбавляє людину нюхового зв’язку з навколишнім світом і суттєво притуплює смакові відчуття. Це як чорно-біле кіно без звуку: світ залишається видимим, але втрачає свій об’єм, насиченість та «смак» життя.