​Розділ 1.3. Випробування від Цезаря.

Тіберій сидів у зручному кріслі з цитрусової деревини, повернутому спиною до входу, нерухомий, наче статуя, що вросла в терасу його вілли Юпітера (Villa Jovis). Перед ним розстилалася Тірренська морська синь — безжально яскрава, сліпуча, байдужа до людського гниття. Коли він повільно, з важким скрипом суглобів, обернувся, я відчув, як холодний піт миттєво проступив між лопатками.
​Імператор не просто старів — він розпадався. Від нього тхнуло густою сумішшю задавненої хвороби, гострим духом соусу — гаруму — та тією специфічною, глибокою старечою жовчю, яка отруює повітря навколо деспотів. Але в його очах, затягнутих каламутною, мов у птаха, плівкою втоми, раптом спалахнуло щось гостре й хиже. Він вивчав мене так, ніби розбирав на частини: погляд ковзав по переніссю, затримувався на лінії підборіддя, вимірював кут нахилу моєї голови.
​— Ти схожий на нього, — зрештою прохрипів він. Його голос був сухим, як шелест мертвого листя під чоботами-калігами легіонера. — Друз теж так напружував плечі, коли намагався збрехати мені. Думав, що м’язи можуть приховати здригання серця. Але ти не брешеш, Марку Валерію. Твій ніс не дає тобі такої розкоші. Ти занадто добре чуєш власний сморід страху, щоб додавати до нього ще й сморід фальші.
​Він ледь помітно ворухнув пальцями, вузлуватими й поцяткованими старечими пігментними плямами. З тіні, мов тіні, виринули беззвучні слуги. На низький мармуровий стіл лягли три срібні чаші, карбовані зображеннями виноградних лоз.
​— Олександрія була успішною, — продовжив Тіберій, і в його тоні скреготнула крижана схвальність. — Мені доповідали, що ти відчуваєш істину там, де інші бачать лише глухі стіни. Твій дар — це прокляття, яке я збираюся використати. Перевір ці чаші. В одній — сонце моїх власних виноградників. В іншій — цнота джерела, що б’є прямо зі скель Капрі. У третій — те, що надіслав мені один «відданий друг» із Риму. Моя гвардія, мої преторіанці, кажуть, це рідкісний сорт з Греції.
​Я зробив крок уперед. Важке, наелектризоване повітря тераси тиснуло на легені. Елій стояв ліворуч, за два кроки від мене. Його пальці, тонкі й нервові, спочивали на срібних струнах кіфари. Він не дивився на чаші — він дивився на мене, готовий вловити найменшу зміну в ритмі мого дихання, найтонший рух зіниць.
​Я нахилився над сріблом.
​Перша чаша. Яскравий, трохи приторний аромат меду, перебитий густою терпкістю стиглої вишні. Чисте, чесне вино, що ввібрало спеку італійського полудня. Воно пахло спокоєм.
​Друга чаша. Свіжість. Різкий запах мокрого каменю, мінеральна чистота підземних русел, де вода не знає світла. Холодна тиша.
​Третя чаша. Вона пахла вишукано. Оксамитова солодкість стиглого персика з тонкою гірчинкою розчавленого мигдалевого ядра. Аромат для бенкету богів. Але під цим вишуканим шаром мій Nāsus — мій проклятий і благословенний інструмент — вловив щось чужорідне. Ледь чутний, мускусний і важкий, кислуватий запах мишачої сечі в занедбаній коморі із збіжжям. Цикута. Болиголов плямистий. Смерть, замаскована під десерт.
​— У третій чаші смерть, Цезарю, — вимовив я, випростовуючись. Мій голос звучав дивно твердо в цій тиші.
​Тіберій засміявся. Це не був сміх людини — це було каркання старого крука на руїнах.
​— Ти пройшов перший тест, Ніс. Але Капрі має тисячі запахів. І більшість із них — це запахи моєї сім’ї, які я понад усе прагну забути. Ти допоможеш мені їх розрізнити. Ти станеш моїм фільтром, моїм бар’єром проти світу. Або ти підеш зі скелі Сальто-ді-Тіберіо так само легко, як цей персик.
​Він коротко кивнув у бік Елія.
— Твій вільновідпущеник... він грає? Нехай грає. Мені потрібна музика, щоб заглушити цей нестерпний звук — звук того, як гниє моя Імперія прямо під моїми пальцями.
​Елій вдарив по струнах. Це був грецький дорійський лад — суворий, математично вивірений, позбавлений зайвих прикрас. Ритм карбував повітря, відсікаючи тривогу. Запах страху, що досі висів у кімнаті важким маревом, почав розсіюватися під тиском цих холодних звуків. Ми були в полоні, у самому серці павутини наймогутнішої та найхворішої на параною людини світу. Але в цій павутині ми були вдвох. І мій ніс уже вловлював наступний запах — запах великої крові, що готувалася пролитися на ці білі камені.

​Словник термінів (глибоке занурення в епоху):
Вілла Юпітера (Villa Jovis) - Давньоримський палацовий комплекс, що слугував резиденцією імператора Тиберія. Це архітектурна фортеця на скелі, яка поєднувала в собі центр державного управління Римською імперією та приватний простір для добровільної ізоляції правителя. У 33 році н.е. це був «острівний офіс» світу. Уявіть сучасний центр обробки даних у поєднанні з бункером: звідси за допомогою світлових сигналів (дзеркал та вогнів) Тиберій передавав накази на материк, керуючи величезною державою, не полишаючи своєї самоізоляції.
Гарум (Garum) - Ферментована рідка приправа, виготовлена шляхом тривалого засолювання та витримування нутрощів і дрібної риби під сонцем. Це основний підсилювач смаку в античній кулінарії, що надавав стравам солоного та насиченого м'ясного відтінку. У 34 році н.е. це був «римський кетчуп» або соєвий соус. Без нього не обходився жоден обід: від пайки легіонера до бенкету на Віллі Юпітера. Він перетворював прісну їжу на гастрономічне диво завдяки високому вмісту природного глутамату.
Каліги (Caligae) - Масивне військове взуття римських легіонерів, виготовлене з декількох шарів товстої шкіри. Його особливістю була відкрита конструкція для вентиляції та підошва, густо підбита залізними цвяхами для зчеплення з ґрунтом і використання як холодної зброї під час сутичок. У 34 році н.е. це були «берці» Античності. Вони дозволяли піхоті здійснювати багатокілометрові марші без мозолів на ногах.
Цикута / болиголов плямистий (Conium maculatum) - Високотоксична трав’яниста рослина родини окружкових, що містить алкалоїд коніїн. Дія отрути полягає у висхідному паралічі центральної нервової системи: вона блокує передачу імпульсів до м'язів, що призводить до зупинки дихання при повному збереженні свідомості. У 34 році н.е. це була «гуманна» зброя політичного самогубства. Якщо для ворогів імперії готували меч, то для опальних аристократів цикута була «квитком в один бік». Вона діяла як біологічний вимикач, поступово «від'єднуючи» тіло від мозку, поки серце не робило останній удар.
​​Друз (Друз Молодший, ​Drusus Julius Caesar / Друз Юлій Цезар) - Єдиний біологічний син імператора Тиберія, офіційний спадкоємець престолу та воєначальник. Історична постать, чия раптова смерть внаслідок отруєння радикально змінила лінію спадкування, відкривши шлях до влади Калігулі та посиливши параною його батька. У 34 році н.е. Друз уже десять років як був мертвою «втраченою надією» династії. Його загибель стала для Риму точкою неповернення: імперія втратила прямого наступника, що перетворило внутрішню політику палацу на криваве поле інтриг.
Дорійський лад (дав.-гр. Δώριος τρόπος) - Музичний лад (діатонічна гама). Один із натуральних ладів, що базується на мажорній гамі від другого ступеня; візуально ідентичний мінору, але з характерно підвищеним шостим ступенем, що надає звучанню «світлого», мужнього та вольового забарвлення. Це «героїчний мінор» — він суворий, але позбавлений депресивності, наче ранкове сонце в туманних горах.