​Розділ 2.1. Запах солі та спеки.

Олександрія не зустрічала гостей — вона їх поглинала. Коли наша галера увійшла в прохід між островом Фарос та мисом Лохіас, спека вдарила в обличчя, наче брудна ганчірка, яку щойно витягли з окропу. Після вологої прохолоди Германії це повітря здавалося твердим; його можна було різати ножем. Мій Nāsus, нещодавно звиклий до тонких відтінків лісового перегною та сирих випарів тевтобурзьких лісів, миттєво збунтувався від какофонії запахів, що панувала над Великою гаванню.

​Це був запах великого гниття. Замість чистого йодистого аромату моря, від води тягнуло застояним мулом, кислим вином із розбитих амфор та нудотним духом перепрілого зерна. Я поглянув на берег. Олександрія вражала: ліс мармурових колон, величні портики з рожевого граніту та блиск золочених дахів палаців Брухейону. Але ця краса була лише маскою на обличчі вмираючого гіганта. Під сліпучим сонцем мармур здавався не шляхетним каменем, а мертвою шкірою, що почала облазити.

​— Дивіться, пане Валерію, — капітан вказав рукою на внутрішній рейд. Його голос був сухим, як розтертий пісок. — Сотні зерновозів. Вони стоять тут так довго, що на їхніх бортах уже виросли цілі сади з водоростей. Рим чекає на ці кораблі, як на порятунок, а вони вростають у дно гавані.

​Я втягнув повітря, ігноруючи сморід нечистот, що стікали в море через стічні отвори причалів. Мій ніс, цей проклятий і благословенний інструмент, зафіксував дивину дивну. Там, де офіційно панував голод, повітря мало бути порожнім, провітреним до відсутності усілякого життя випаленої землі. Але з боку Канопської дороги, через щільне марево спеки, долинав аромат свіжої випічки з кмином, що змішувався із жирним, важким запахом смаженого на олії м’яса. Багаті квартали продовжували бенкетувати, поки в портах гнив хліб усього Риму. Цей контраст був настільки гострим, що викликав фізичний біль у переніссі. 

​На причалі нас чекав префект Єгипту, Авілій Флакк. Він стояв під шовковим навісом, оточений гвардією префекта в лускатих панцирах, чиї короткі мечі тьмяно виблискували в масному від морської вологи повітрі. Від Флакка пахло дорогим кипрським лабданумом, але цей солодкий, смолистий аромат не міг перебити іншого — липкого страху, який він намагався приховати за зарозумілою усмішкою. Це був запах загнаного звіра, що намагається видати себе за мисливця. 

​— Вітаю в Олександрії, Марку Валерію, — промовив він, витираючи чоло надушеною хусткою. Тканина миттєво стала сірою від поту. — Прикро, що ви бачите наше місто в такий скрутний час. Ніл не піднявся на потрібну кількість ліктів. Боги відвернулися від нас, і річка залишила поля сухими. 

​— Боги чи бухгалтери, Флакку? — я зійшов на розпечений мармур причалу, відчуваючи, як підошви моїх сандалій ледь не прилипають до поверхні. — Мій ніс каже мені, що ваші зерновози пахнуть не порожнечею, а пліснявою. Зерно є, воно не згоріло на полях. Воно вмирає в трюмах, задихається без сонця, поки Рим б’ється в конвульсіях голоду. Ви тримаєте хліб, як заручника. 

​Флакк здригнувся. Його запах миттєво змінився — до лабдануму додався гострий, металевий відтінок свіжого поту людини, яку раптово вивели на світло з темного кута. Він озирнувся на своїх охоронців, але ті стояли нерухомо, наче статуї з червоного пісковику. 

​— Ви занадто прямолінійні, Валерію, — прошепотів він, і в його голосі я почув шурхіт зміїної луски. — Тут, на Сході, правда має багато шарів, як папірус. Не поспішайте розгортати їх усі одразу, бо запах під останнім шаром може виявитися смертельним. Олександрія не прощає тим, хто дуже далеко заходить у пошуках логіки в її лабіринтах. ​— Я прибув сюди не для дипломатії та не для читання папірусів, — я підійшов впритул, так що відчув запах його переляканого дихання, змішаного з вином. — Я прибув для аудиту. І якщо зерно не піде в Рим найближчим припливом, я знайду того, хто тримає справу за горло. Я розкрию ці трюми, Флакку, і змушу кожного, хто причетний до  затримки з хлібом, вдавитися гнилим подихом власних махінацій. Повірте, мій ніс ще ні разу не помилявся щодо запаху сирого повітря Тулліанума.

​Словник термінів:

Палаци Брухейону (або Брухіум) були не просто окремими будівлями, а величним Царським кварталом стародавньої Александрії в Єгипті. Він займав значну частину міста (від чверті до третини його площі) і був осередком політичного та інтелектуального життя Елліністичного світу.

​Канопська дорога — головна магістраль Олександрії, що перетинала місто зі сходу на захід.

​Лабданум — ароматна смола, яку видобувають із рослин роду Чист (Cistus). Вважалася ознакою розкоші та високого статусу.

​Тулліанум (Tullianum) - найдавніша державна в’язниця Стародавнього Риму, розташована під Капітолійським пагорбом. Це заглиблена в землю кам’яна тюрма, де утримували особливо небезпечних ворогів республіки та імперії перед їхньою стратою. Це «камера смертників» античного світу — вогке та глухе підземелля, з якого для ворога Риму вихід був лише через небуття.