Розділ 2.2. Лугдунський намісник.

​Лугдун зустрів нас дощем. Місто на злитті Родану та Арару було серцем Галлії, але воно пахло як величезна майстерня: мокрою залізною окалиною, сирими шкурами в дубильнях та важким ароматом червоного вина, що бродило в тисячах діжок.

​Я зустрівся з намісником Гаєм Сілієм у його палаці. Тут, попри провінційність, намагалися копіювати Рим. Пахло паленим сандалом, але крізь нього пробивався запах річкової твані та дешевої вовни.

​Сілій був людиною з обличчям, що нагадувало пересушений плід фіги. Від нього пахло старим залізом та м’ятою, яку він постійно жував.

— Германія — це не Рим, Валерію, — він дивився на мене з-під кудлатих брів. — Там твій ніс заб’ється пилом першої ж кінної атаки. Максим — мій друг. Він тримає Рейн у кулаці. Твій аудит може розтиснути цей кулак, і тоді херуски прийдуть сюди обідати твоїми кишками.

​— Якщо кулак Максима тримає золото замість меча, Сілію, то Рейн уже впав, — я втягнув повітря навколо нього.

Мій ніс зафіксував дивний аромат, що йшов від його столу. Це був запах сирої нафти та бітуму. В Галлії не було нафти.

— Звідки цей запах, наміснику? — я вказав на чорну пляму на його документах.

​Сілій здригнувся. Від нього пішов запах металевого, гострого переляку.

— Це... мастило для коліс. Ми готуємо обози.

​— Це бітум із Месопотамії, — відрізав я. — Він пахне спекою та Мертвим морем. Що східний товар робить у вашому кабінеті, якщо офіційна торгівля з Парфією закрита?

​Він нічого не відповів, але запах страху став настільки густим, що я майже відчував його на смак. Я зрозумів: ланцюжок зради тягнувся не з Риму в Германію, а через Галлію від самого Сходу. Олександрійський слід, який я пізніше знайду на Рейні, починався тут, у цих дощових завулках Лугдуна.

Словник термінів:

Родан (Rhodanus) та Арар (Arar) — античні назви двох головних річок Галлії, на злитті яких було засновано Лугдун (сучасний Ліон).

Парфія (Parthia) — могутня стародавня держава на Близькому Сході, головний та постійний суперник Риму на сході протягом століть.

Мертве море - Асфальтове озеро (Lacus Asphaltites) — найпоширеніша назва серед грецьких та римських авторів (наприклад, Йосипа Флавія та Плінія Старшого). Вона виникла через природні викиди бітуму (природного асфальту), який спливав на поверхню і був цінним товаром.

​Нафти та бітум — в античності використовувалися для військових цілей (підпали, змащування механізмів), часто постачалися зі Сходу.