2 частина

Хвилювання, пов’язані з проведенням експерименту, і загальне виснаження давалися Антону в знаки. Зайшовши в кімнату відпочинку він виснажено звалився на диван. Тільки зімкнув повіки, як знову наснилась Інга. Але цього разу, на відміну від попередніх снів, події вирізнялись чіткістю і він напрочуд гостро та реалістично відчував все навкруги. Відчував себе частиною цього сну. Вона стояла перед ним в якійсь білі повітряній сукні, якої ніколи раніше на ній не бачив, та махала рукою посміхаючись. 

Він завмерши дивися на її світле помолоділе обличчя. Вона намагалась, щось сказати беззвучно шепочучи самими губами. Сенс її слів не досягав його мозку, але останні числа, які вона чітко вимовила декілька разів, якимось дивом закарбувалися в пам’яті. Втім, він завжди добре запам’ятовував числа.

Різко прокинувся, ніби мантру повторюючи цей числовий код, сам не знаючи навіщо. Вибіг в робочий зал, схилився над столом записуючи числа. Опустився у своє глибоке крісло, дивлячись на маленький рожевий папірець з заповітними цифрами, і раптом здогадка, шаленим полум’ям вдарила в голову. Ці цифри могли бути тим самим кодом запуску, для програми, в їх експериментах. Ця здогадка була настільки божевільною, що цілком мала право на життя, адже часто саме одержимі безумці роблять наймасштабніші світові відкриття.

Антон задумався, з силою розтираючи болючі скроні. Інга вже 2 місяці знаходилась на іншому світі, в який він всеціло прагнув вірити, але чіткого підтвердження існування якого не мав. Вона фатально і несправедливо трагічно загинула посеред вечірньої вулиці, опинившись не в тому місці, не в той час та впіймавши випадкову кулю. Це було настільки безглуздо і неосяжно, що Антон довго не міг в це повірити, вперто заперечуючи очевидну дійсність. 

Після трагедії, вона щоночі снилась йому, намагаючись щось сказати, подолати крихку незриму межу безповоротно розмежовуючу їх світи. Потужностей і можливостей його виснаженого мозку, явно не вистачало для такого стійкого потойбічного контакту, якого вона всіляко прагнула. Навряд чи його мозок зараз працював хоча б на 5 відсотків від закладених природою можливостей. Та й на роботі, останнім часом не хватав зірок з неба своїми результатами, а радше тримався за рахунок попередньої репутації, попередніх напрацювань, та співчуття до людини, життя якої перекреслила нахабна трагедія.

Чому душа Інги не заспокоїлись? Чому постійно шукає контакту? Що саме Інга має йому сказати? Можливо це пов’язано з запереченням ним ситуації й небажанням відпустити її, а можливо причина зовсім в іншому. 

Злодійкуватого збираючись, взяв папірець і пішов у напрямку кімнати для випробувань. Годинник на стіні показував 9-у вечора, офіс поволі безлюднів. Ніхто не звертав на нього особливої уваги знаючи, що він працює безпосередньо в секторі проведення випробувань та має необхідні перепустки.

Їх кімната випробувань, як і весь сектор була повністю роботизована, але Антон волів зробити все самостійно, без зайвої допомоги. 

Це була навіть не кімната, а величезний помпезній зал з білими стінами завішаними голографічними моніторами для віртуального трьохвимірного зображння та різним  пультами керування з численними компьютерами на яких  проводився весь процес тестування вихідного коду, від введення до інтерпретації скомпільованого коду та запуску в виконання. Він добре знав куди ввести числовий код та як самостійно запустити симулятор.  Він працював на цьому проекті з самого старту і сподівався дійти до  вдалої інтеграції його результатів в життя. 

Він не думав про наслідки. Антон не мав права  спинятись  посеред дороги через такі “дурниці” та якісь ірраціональні упередження.

Тут, Антон познайомився з Інгою п'ять років тому. Згадав, як вона сором’язливо вперше з’явилась в офісі, в надзвичайно суворому, і чомусь не по розміру великому сірому костюмі, мабуть, запозиченому з гардероба сестри... 

"досить!"

Не хотів поглиблюватись в спогади, і перемкнув думки на розмірковування, де саме може знадобитися числовий код. 

Близько двадцяти разів, пробував різні комбінації, але щоразу система повідомляла про помилку. Розчаровано полишив цю ідею, усвідомлюючи всю її божевільність і підійшов до величезного голографічного екрана, який сягав на всю стіну. Саме на ньому мали зображатися результати численних вирахувань за допомогою чутливих датчиків, які сканували простір  під керівництвом роботизованих програм не перериваючи роботу ні на мить, постійно аналізуючи масиви найменших світових вібрацій в пошуках чогось аномального чи не звичного. 

Раптом Антона осяяла думка: "Якщо спробувати використати код зовсім інакше?"

 Зайшов в масив нумерації частот вібрації, вводячи в графі пошуку числа. Запуск програми, відразу почався якось інакше — більш повільно. 

Напруга лягла  в повітрі витісняючи залишки кисню та здорового глузду.

Антон напружено вглядався в монітор, з острахом очікуючи результат. Він жодного разу не робив запусків самостійно, та навіть не лишався на одинці в цьому приміщенні з якоюсь важкою напруженою атмосферою, яка відчувалась без жодних спеціальних датчиків, просто поверхнею шкіри. Раптом, на моніторі почала вимальовуватись якась нечітка голограма, а точніше силует людини. Антон завмер від жаху. Програмне забезпечення була налаштовано щоб відловлювати хвилі незвичної довжини й відповідно частоти. Отже, це зображення, втілення чогось аномального, з чим ніколи так близько не стикалась сучасна наука. Тримірне зображення було незвично поганої якості, але поступово стабілізувалась. Здавалось часи такого поганого відображеня лишились в далекому минулому.

— Антон, — почувся лагідний голос Інги, — я дуже щаслива бачити тебе, бути поруч. 

Він лише злякано дивися на зображення, не в змозі говорити від міцного спазму, що перехопив горлянку. Усвідомлення реальності здавалось кошмарним сном від якого треба якомога швидше прокинутись. Це лише ілюзія, або гра його  шаленої уяви, яка втративши якоря, пішла в відрив. Це занадто, для того, щоб бути правдою. Інга померла, а отже він ніяк не може зараз бачити її поруч.