Прозорі тіні

Коли Грегор привів її до хатини, вона не знала, чого очікувати від навчання. Спочатку здавалося, що все це—лише рутина, безглузде вправляння з магічними предметами й символами. Проте з кожним днем усе більше відчувала, що це не просто тренування. Це було щось більше—щось, що допомагало їй розкривати свою суть. І кожен її крок у цьому процесі відкривав нові шари її істоти.

Магія була складною й непередбачуваною, але Ейла відчувала, як вона проникає в її тіло й душу. І чим більше вона вивчала, тим більше її сни ставали яскравими, настільки реальними, що неможливо було сказати, чи вона спить, чи насправді перебуває в іншому світі. І цей світ не був простим. Це був магічний, темний простір, наповнений загадками й небезпеками, де все могло змінюватися миттєво. У його глибині вона шукала себе, намагаючись знайти відповідь на питання, які мучили її.

«Ти повинна пам'ятати», — звучали слова Грегора у її вухах, коли вона поглядала в темряву свого сну. Ці слова були завжди, але вони не давали відповіді, лише ще більше заплутували. Що саме вона повинна пам'ятати?

Одного разу, прокинувшись в середині ночі від того, що відчула себе потягнутою у світ снів, вона побачила його. Міро. Чорний вовк з її снів стояв перед нею, його очі світлилися жовтим світлом, але не було жодної загрози. Лише глибока пустота і велика сила.

Вона не могла пояснити, чому він був важливим для неї. Це було не просто залучення чи навіть захоплення. Це була потреба, бажання. Його сила тяжіння була настільки сильною, що здавалось, ніби вона була частиною нього, як дві половинки, які мали бути разом, щоб зрозуміти своє існування.

В снах все почало відкриватися.

Кожна її зустріч з Міро була як поштовх до розгадки. Вона йшла за ним у темні лісові хащі, де перед її очима виникали кадри з минулого. Ось її батьки—як вони сміялися на задньому дворі їхнього будинку, ось її мати, що дивиться на неї з любов'ю і турботою. Але всі ці спогади були розмиті, немов туман. Що більше вона шукала, тим більше вони ставали крихкими. І все ж—вони відновлювалися, і з кожним відновленим моментом її зв'язок із Міро ставав сильнішим.

Він вів її за собою через місця, де реальність змішувалась з вигадкою, де час розтікався, а простір відчувався невизначеним і змінювався в залежності від її думок. У кожному з цих снів вона знаходила частину себе: сховані емоції, відчуття, яких не вистачало в реальному світі. І хоча вона не розуміла ще до кінця, як це все працює, вона відчувала—її душа розширювалася, вона відновлювала зв'язок із давно забутими частинами свого життя.

Чим більше вона поринала в ці сновидіння, тим більше здогадувалася—вони не були простими сном. Це був портал, через який вона могла дізнатися про свою справжню природу. І в цьому світі існувала й інша істина, яка могла змінити її долю.

«Згадай своє ім'я», — ще одне повідомлення від Міро, яке почувалося не тільки в її сні, але й у її тілі. Ці слова знову викликали в її серці біль. Що він мав на увазі?

Вона вже не була такою, як раніше. Зараз вона могла чітко відчути кожну частину своєї сутності. Магія, яку вона здобувала через тренування, була лише мостом до її істинної сили. І Міро—він був ключем, який допомагав їй розкрити її спогади, її справжнє «я».

Однак це була не проста дорога. За кожним відкриттям, за кожним розгадуванням, з'являлася нова небезпека. Темний ліс, куди її вів Міро, був не тільки небезпечним, а й заповненим таємницями про її батьків, її родину, і навіть саму магію. І хоча кожен її крок розкривав нову частину її історії, все це нагадувало їй—вона ще не готова до того, що чекає попереду.

Сни ставали дедалі глибшими. Щоразу, коли Ейла закривала очі, її ніби затягувало у вир інших світів. І хоча спочатку це її лякало, тепер вона почала чекати цих подорожей. Вона більше не відчувала себе безсилою, як раніше. Вона мала інструменти, які дала їй магія, і вона навчилася користуватися ними.

Одного разу, прокинувшись у світі снів, вона опинилася серед густого туману. Перед нею простягався ліс, але цей ліс був іншим, ніж той, де вона тренувалася вдень. Тут дерева були високими, ніби вони тягнулися до неба, їх гілки перепліталися, утворюючи дивовижні орнаменти. Повітря було густим, насиченим магією. Вона зробила крок уперед і відчула, як земля під ногами пульсує.

«Ти ближче, ніж здається», — пролунав голос Міро. Ейла озирнулася, але його ніде не було видно. Його голос, здавалось, виходив із самого лісу, переплітався з шелестом листя й шепотом вітру.

Вона пішла за цим голосом, і раптом навколо неї все змінилося. Ліс перетворився на покинуте селище. У центрі стояв зруйнований будинок, який виглядав дивно знайомим. Її серце стислося. Це був будинок її дитинства. Вона підійшла ближче, і все раптом ожило. Діти сміялися, жінки працювали в полі, чоловіки займалися своїми справами. Але найяскравішим було те, що посеред цього селища вона побачила своїх батьків. Вони виглядали щасливими.

«Мамо! Тату!» — крикнула Ейла, але вони не почули її. Вона хотіла підійти ближче, але щось її зупинило. Невидима стіна, яка розділяла її з цим світом. Її руки торкнулися бар'єра, і в ту ж мить все навколо змінилося. Будинок знову став руїною, селище зникло, а замість людей залишився лише вітер, який ніс у собі відголоски сміху.

«Це лише спогад», — знову пролунав голос Міро. Він стояв позаду неї, і тепер його вигляд був більш людяним. Його чорне волосся спадало на плечі, а золоті очі світилися в темряві.

«Чому це зі мною відбувається?» — запитала Ейла, намагаючись приховати сльози.

«Ти повинна це побачити, щоб згадати, хто ти. Це не просто сни, Ейло. Це частини твоєї душі, які ти втратила», — його голос був м'яким, але сповненим сили.

Він протягнув їй руку. «Іди за мною. Я покажу тобі більше».

Вона вагалася, але зрештою взяла його за руку. Його дотик був теплим, і це заспокоювало її. Разом вони рушили далі, і кожен їхній крок відкривав нові картини з її минулого. Вона бачила, як її батько тримав на руках дитину — її, малу й безтурботну. Бачила, як мати читала їй казки перед сном. Але потім картини ставали похмурішими. Темні фігури, які наближалися до їхнього дому, магічні символи, які запалювалися на стінах, і крик, який розривав тишу ночі.