Пробудження

Ніч була тиха й безтурботна. Віддалено, за вікнами кафешки, де Ейла працювала, чути було приглушені звуки дощу, а туман повільно огортав маленький поселок. Проте для Ейли ці звуки були частиною звичного світу, де все здавалося на своїх місцях. Однак щось дивне почало відбуватися з нею.

Її сон був незвичним, хоча останнім часом сновидіння стали для неї набагато яскравішими, ніж раніше. Вона стояла в туманному лісі. Дерева не мали конкретної форми, вони наче розчинялися в серпанку, а земля під ногами була м’яка й волога. Ейла намагалася йти, але ноги ніби занурювалися в землю, і їй було важко зробити кожен крок.

Раптом вона відчула, як з темряви з’являється щось. Відчуття, що хтось чи щось стоїть поруч, стискало її груди. Вона оглянулась і побачила його — чорного вовка. Його очі світилися в темряві, а його присутність відчувалась так сильно, ніби сама природа оберталася навколо нього. Він був не просто вовком, він був чимось більшим — втіленням якоїсь сили, що мала з нею зв’язок.

Волк підійшов ближче, і хоча його рот не ворушився, Ейла почула його голос у своєму свідомості.

"Прокинься," — прозвучало тихо, але чітко, — "Згадай, хто ти насправді, згадай свій рід."

Ейла застигла, її серце почало битися швидше. "Хто це?" — думала вона, — "Чому я відчуваю, що він — це частина мене?" Але перш ніж вона встигла зрозуміти, що відбувається, він зник, розчинившись у нічній темряві.

Вона прокинулась в паніці, не встигаючи зрозуміти, що це був за сон, але відчуття тривоги не покидало її. Наче невидиме присутнє щось залишалося поруч, готове будь-якої миті знову з’явитися. Вона видихнула, теручи очі і всміхаючись до темного стелі своєї маленької кімнати. Сон був дивним, але це неспокійне відчуття в грудях не відпускало.

Ейла важко зітхнула, намагаючись вигнати ці думки з голови. Вона лежала в ліжку і намагалася знову заснути, але це їй не вдавалося. Раптом її думки переключилися на щось інше. Вона згадала день в кафе, коли знову відчула щось дивне.

Під час роботи вона стояла біля столу з клієнтами, коли випадково смахнула стакан з поверхні. Він почав падати, і в той момент вона інстинктивно протягнула руку, щоб зловити його. Але стакан не впав. Замість цього він завис у повітрі, ніби невидима сила утримувала його. Ейла завмерла, не розуміючи, що відбувається. Слабо відчуваючи, вона відчула, як стакан м’яко повернувся на стіл.

Її пальці трохи тремтіли, і в голові все змішалося. «Не може бути...» — пробурмотіла вона, намагаючись знайти раціональне пояснення. Але нічого, крім дивного відчуття, що це не було випадковістю, вона не могла знайти. Це було так, ніби щось ізсередини потягло стакан, а не вона сама.

Слова про магію, вовків і таємниці все більше заповнювали її розум. «Чому?» — знову подумала вона. «Чому я не можу просто жити спокійно, як всі інші?» Ейла не знала, що це все означає, але щось у її серці підказувало, що з кожним новим днем ці дивні події ставали все яскравішими і явнішими.

Пізно ввечері, коли в кафе стало зовсім тихо, вона раптом згадала обличчя Грегора. Він був аптекарем, з яким вона зустрічалась кілька разів у дитинстві, коли приходила по трави для батьків. Вона пам’ятала його погляд — завжди задумливий і насторожений, ніби він щось приховував. Чи могло це бути пов’язано з її родом? Чому ця думка прийшла до неї саме зараз?

Вона накинула пальто і вийшла на вулицю. Дощ майже не припинявся, і м’яке світло вуличних ліхтарів відбивалося у воді на асфальті. Але її думки були в іншому місці. Батьки померли — і тепер, після років, вона раптом відчувала, що їхня смерть була не випадковою. Це було частиною чогось більшого. Ейла відчувала це всередині себе, і страх від цієї думки стискував її. Хтось намагався приховати її минуле.

Вона зробила крок у темний провулок, де, як їй здавалося, нічні тіні ховали щось важливе. Цей вечір став початком її пошуків. Пошуків не лише відповідей на запитання про її сили, але й правди про те, що сталося з її рідними.

Але в цей момент вона ще не знала, що їй належить зіткнутися з ще більшим відкриттям: її магія не випадкова, а її рід приховує глибоку таємницю, яка змінить все.

Ейла йшла по нічному вулиці, ховаючись від дощу під капюшоном. Її розум був сповнений думок, але відповіді не було. Вона відчувала, що знаходиться на межі чогось величезного, і тільки зараз, після всіх цих дивних подій, розуміла, що її життя вже не буде таким, як раніше. Вона почувалася як у сні, де кожен крок ставив її все ближче до тієї таємниці, яку вона мала розкрити.

Вулички маленького поселка здавалося, повністю поринули в ніч, але одна особливість цього вечора — і сама атмосфера вулиць була іншою. Не було звичного затишку чи знайомого відчуття безпеки. Вона відчувала, як холодна тривога охоплює її серце. Чим більше вона йшла, тим більше цієї тривоги ставало. Її кроки лунали голосно, а все навколо було наче позбавлене звуків, ніби щось або хтось чекав на неї.

Ейла спробувала зібратися з думками. Вона згадала, як кілька місяців тому її батьків знайшли мертвими. Це була страшна і несподівана трагедія. Поліція говорила про нещасний випадок — аварія на дорозі. Але інтуїція підказувала їй інше. Вона просто не могла повірити, що це було випадково. Усі ці дивні сновидіння, що з'являлися на горизонті її свідомості, чомусь почали здаватися більш значущими.

Вона зробила ще кілька кроків і, раптом, почувши якийсь тихий звук, підняла погляд. Відразу перед нею з'явилася постать чоловіка, чиє обличчя було частково приховане капюшоном. Вона інстинктивно відступила, але чоловік зробив кілька кроків до неї. Він був високим, з темним волоссям, а очі — незвично світлі, навіть майже білі.

"Ти шукаєш відповіді?" — запитав він, і його голос був тихим, але проникливим.

Ейла відчула, як її серце стиснулося від незрозумілої тривоги. Вона відкрила рота, щоб відповісти, але слова застрягли в горлі.

"Ти знаєш, що твої сновидіння — це не випадковість, правда?" — продовжував чоловік. "Вони все більше розкривають твою силу. Ти повинна це зрозуміти, щоб врятувати себе і... світ."