Зв'язки

Вони дрейфували. Неспішний рух борту присипляв, навалювався якимось спокоєм. Затишний, він, проте, зв'язував не гірше алкогольного сп’яніння. Тієї миті, коли момент буйства вже пройшов і наступає час для філософських розмов за дальнім краєм столу. 

Борт перебирав лопатями, як великий ламантин. Деякі з них крутились, зачеплені зустрічним потоком вітру. Інші перебивали хмари в м’яку піну, лишаючи по собі закручений слід. Він затягувався майже одразу, ховався в нагромадженні хмар. Та висота, де варто віддалитись всього на десяток метрів - і вже не розгледіти за щільною пеленою хмар навіть цілий дирижабль. Ідеальна для тих, хто не бажає бути поміченим. 

Хмари пливли повз ілюмінатор, заламуючи рідкісні сонячні промені, що ще пробивались на цю глибину. Вони виблискували на панелі управління, змушуючи мружити очі.

Аби не заснути. 

“В ефірі новини” - прошурхотів приймач. Гієна відкрила одне око, розшукуючи поглядом джерело звуку. Але потягнутись до нього та змінити канал полінилась. Хай вже повідомляє свої новини, раз в кілька десятків днів непогано було б дізнатись, що відбувається у світі. 

А у світі все відбувалось без змін. Гієна навіть усміхнулась, вслухуючись в черговий перелік катаклізмів. 

“...триває пошук тих, хто вижив після аварії борту…”

“...розслідування незаконного проникнення невідомих до Башти Централі наразі зайшло в тупик…”

“...вибір нового члена правління Централі затримується…”

Гієна ліниво зіщулилась, скосивши погляд цього разу в бік календаря на стіні. 

- Ще не вибрали хіба?..

“Нам не вдалось отримати офіційний коментар Централі щодо темної конячки передвиборчих перегонів. Редакція нагадує, що за інформацією з анонімних джерел Олександра Вейн є капітаном одного з бортів. Її перебування в складі Сенату стало б безпрецедентною подією в історії…”

Характерне пищання комунікатора, що лежав на приладовій панелі, в мить збив весь наліт лінощів та розслаблення. Гієна одним рухом скинула ноги на підлогу, підібралась, підтягуючись ближче.     

- “Гієно!” - крик з динаміка вдарив по слуху. Схоже, кричати напарник почав ще до того, як жінка під'єдналась.

- Слухаю. Шо у тебе? - спокійний, навіть дещо знуджений, тон міг би викликати деяке обурення, якби крізь ледь помітний тріск перешкод по той бік зв’язку можна було вловити настільки тонку інтонацію. Гієна переналаштувала сканер, кілька секунд обережно провертаючи ручку, налаштовуючи його на потрібний радіус.

- Воно, курва, живе!

- Темпора!

По той бік повисла тиша. Гієна наосліп хлопнула по приймачу, змушуючи замовкнути і його. Від політичних новин встигли перейти до погоди, що вже однозначно не було такою вже необхідною інформацією. Все одно до настільки далеких квадратів прогноз ніколи не діставав, завжди доводилось покладатись на власні спостереження. 

- Де ти? - не дочекавшись, поки хлопець збереться з думками, запитала Гієна. Чіткої відповіді вона не очікувала, але комунікатор знову ожив та захрипів:

- Метрах в п'ятдесяти від місця висадки, на південь.

- Зрозуміла, - Гієна кивнула, знову пробігаючи пальцями приладовою панеллю, перемикаючи потрібні важелі та кнопки. Дирижабль, що дрейфував, треба було зафіксувати, перш ніж полишати його одного серед хмар. 

- Спускаюсь.

- Прийнято, - відізвався Темпора, тільки-но Гієна договорила. Насправді з запізненням на кілька секунд, але, враховуючи затримку в передачі сигналу, - він точно відповів, як тільки почув. 

- Дякую, - навіщось додав хлопець, заставши Гієну вже за застібанням куртки. Жінка зупинилась і з подивом глянула на комунікатор. Грубий апарат у важкому металевому корпусі тільки неоднозначно кліпав діодами, показуючи свою роботоздатність. Він міг здатись не надто зручним, проте, маючи ризик впустити комунікатор з висоти в кілька десятків метрів, краще перестрахуватись, щоб він все-таки залишився цілим. Досить тонка робота, складні мікросхеми… навіть на чорному ринку комунікатори були дорогою розкішшю. 

- А це ще за шо?.. - вже в простір запитала Гієна.   

Шлюз відкрився з характерним хрустом, шурхотінням блоків, що обертались. Жінка зручніше перехопила страхувальний трос, звично ховаючи криву посмішку за маскою.

Це захоплювало щоразу. Як повільно розходяться в сторони краї шлюзу, відкриваючи нескінченну полонину хмар. Першої миті світло вдарило по очах, змусивши зіщулитись навіть за темними скельцями окулярів. Хоча, здавалось, освітлення в коридорах вистачало. Але його все одно не вистачало, щоб зрівнятись з природним світлом. До нього треба було звикнути.

В обличчя вдарив зустрічний вітер, рвонув краї одягу, поставив дибки коротке волосся. На мить перехопило дихання. І зовсім не від раптової краси зовнішнього світу, від якої сльозились очі й колотилось серце. Просто зустрічний потік не дає зробити вдих.

Повітря втягувалось крізь щілини маски з шурхотом, ніби навіть з якимось спротивом. Гієна звично вільною рукою пробіглась застібками, перевіряючи, щоб все було затягнуто і надійно зафіксовано на її одязі, перетягнуто ременями через плечі та груди. Це була б досить ніякова смерть, такий собі аналог самогубству. Зробити крок зі шлюзу в порожнечу…   

Кажуть, на позамежній висоті хмари настільки щільні, що ними можна ходити своїми власними ногами, без необхідності навіть використовувати гребінці. Але тут, де в якомусь десятку метрів шар хмар просто закінчується… або починається, це вже з якого боку глянути.

Гієна відпустила трос і, зробивши кілька кроків до краю, на мить затрималась.

- Живе, блін… чому їх там тільки вчать?..

Жінка зробила крок в порожнечу, зібравши руки й схопившись за ремені на плечах вже тієї миті, коли навколо зімкнулась біла пелена хмар. 

Кілька років тому вона все ж таки не втрималась і спробувала помацати пухнасті формації під час польоту. Закінчилось все серйозним вивихом - хмари все ж були занадто щільними, щоб з набором швидкості падіння не травмувати. Відтоді кінцівки Гієна тримала виключно при собі.