Розділ 22 «Світ здурів?»

Вероніка

Дорогою мене вистачає лише на дзвінок до Аліси. Коротко повідомляю, що весілля не буде і вона може здати назад до магазину свій капелюшок. На диво, говорити вдається спокійно. Нервів немає, тільки втома. Хочеться взяти у мами снодійну пігулку і гарно виспатися, а вже потім, на свіжу голову, вирішувати, як жити далі і приймати реальність, щоб не збожеволіти.

Та й це бажання руйнує авто Гліба у дворі. Довго стою на вулиці, а тоді заходжу до будинку. Я знаю, що потрібно сказати і не боюся звинувачень мами, просто не маю додаткових сил. Голоси доносяться з вітальні, тому помалу плетуся туди. Мама щось говорить, але я поки не можу вловити слова. Підійшовши ближче, зупиняюся біля прочинених дверей.

— Немає більше сил. Я робив усе. Все, що міг, — жаліється мій колишній наречений.

— Глібе, зрозумій, їй лише двадцять один. Ніка дуже багато на себе звалила, хоча я одразу була не проти все продати, — відповідає йому мама. Дивуюся, бо вперше про це чую.

— Багаторічну працю Олександра Петровича?

— Саша любив нас і точно не хотів би бачити, як його єдина донька так себе заганяє.

— Якби ваша дочка не зв’язалася з цим… аферистом… — обурюється голосно.

— Що? Про що ти говориш? — здивовано перепитує мама.

— Вони знайомі. І поки я шукав Ніку, вони крутили роман в Києві. Думаєте, мені легко було змусити себе до одруження? Та я ледве себе вмовив.

— Глібе… — схоже, мама шокована.

— Лєро, ти думаєш, я заради Ніки стільки часу витрачав на чужий бізнес? І день, і ніч не спав. Думав, домовлявся, старався допомогти, — не стримує емоцій. Я заклякла і не можу поворушитися. Він звернувся до мами на ім’я? Що тут відбувається? Що я пропустила?

— Вибирай тон! — суворо відповідає мама. — Я тобі не подруга.

— Так, не подруга. Ти та жінка, яка засіла в серці.

— Що?! — голосно перепитує мама.

— Що? — тихо хриплю я.

— Все заради тебе. Оце все! Моя допомога, нерви, порятунок бізнесу. Думаєш це легко —  дивитися, як ти страждаєш по тому, кого вже немає? А я тут, поряд. Чи я до Ніки приїжджав вечорами? А? Ні. Я тебе хотів побачити. Лєро…

— Глібе, відійди. Ти мене чув? Що ти витвор… з кімнати чується якийсь рух, я відмираю й штовхаю двері. Гліб скрутив маму в обіймах і цілував.

— Припини! — мама виривається і дає йому гучного ляпаса. — Ти… — від емоцій вона не може підібрати слова, а я взагалі втратила дар мови. — Підлий та брехливий черв’як, — випалює мама зі сльозами в голосі. Пішов геть з мого будинку. І щоб я тебе не бачила ні в офісі, ні будь-де на своєму шляху. — Геть! — вказує пальцем на двері й помічає мене. Розгнівана і спантеличена.

Без слів Гліб пролітає повз мене й за секунду вхідні двері гучно хряпають. Аж весь будинок здригається.

— Ніко, — мама розгублено розводить руками, — це що таке відбувається?

— У мене немає слів, — можу лише знизати плечима.

— Я… Не знаю, що сказати, — витирає губи рукою.

— Він хотів собі бізнес і, схоже, хто саме буде нареченою Гліба не цікавило. Головне, щоб одна з Сакевич.

— Це не вкладається в голові.

— Сьогодні я сказала Глібу, що не вийду за нього, і він вирішив діяти.

— Чому ти не сказала мені? Не струсонула мене гарненько, щоб я прокинулася нарешті? Ти бачила, який він?

— Я хотіла врятувати татову справу.

— Якою ціною? Я ж справді вважала, що між вами були почуття. Гліб говорив, що у вас все добре. Що ви помирилися після твоєї втечі.

— Можна зробити висновок, що Гліб вправно бреше. Між нами нічого не було, окрім кількох поцілунків. Він обіцяв мені допомогу і кредит від дядька, тому я знову погодилася на заручини та весілля. Змусила себе.

— Господи, — протягує шоковано й сідає на диван. — У мене зараз в голові вибухне. Який підлий, — хитає головою. — Забив мені памороки, все співав, що справа зрушила з місця.

— Сьогодні він вирішив підсунути мене співвласнику, щоб отримати собі його частку бізнесу.

— А? — розвертається до мене.

— Я тільки від нього.

— Ти… Що ти зробила?

— Нічого, сказала, що цього ніколи не буде й пішла. Зате дізналася, що Гліб і тут мене обманув.

— Сволота! — вигукує нервово, закривши обличчя долонями. Вона схлипує, а я ледве тримаюся, щоб теж не заплакати. — Вибач, Ніко. Я така егоїстка.

— Ма, — підходжу й сідаю поряд. — Усі роблять помилки.

— У тяжкий період ти стала на моє місце, а я перетворилася на залякану дівчинку, яка вірила брехням Устименка і навіть не задумувалася, що він може бути негідником.

— Зате тепер перевірила на власні очі, вуха і навіть губи, — хмикаю нервово. Схоже, у мене зараз почнеться істерика.

— А як бридко він цілується, — випалює несподівано. — Ну як слимак, чесне слово.

— Ма, — починаю сміятися.

— Я злякалася більше не його вчинку, а… Ох, — теж починає сміятися. — Який жах. Сопляк такий. Був би тато живий, він з нього котлету зробив би. Мені треба випити, бо зараз приступ вхопить. І рота промити, — знову сміється.

Знаю, що це швидше істеричне у нас обох, але як же добре отак разом сміятися. Мама наливає мені вина, а собі коньяк. Випиває одним махом, а тоді мовчки сидить біля мене. Потім ми обіймаємося і розходимося спати. Після душу стає трішки легше, я ніби змила бруд сьогоднішнього дня. На телефоні одне повідомлення від Аліси і три пропущених дзвінки від Арсена. Вимикаю гаджет і лягаю спати. Спочатку здається, що сон взагалі не прийде, але засинаю швидко і сплю до самого ранку, жодного разу не прокидаючись.

Розплющую очі, коли мене обережно вкривають. Мама. Спочатку не можу зрозуміти, що відбувається, а тоді скидаю з себе залишки сну й сідаю.

— Ти куди так рано? — на годиннику лише сьома ранку.

— В офіс, — відповідає спокійно. Вона за цю ніч аж змінилася якось. Така зібрана переді мною стоїть. У легкому блакитному костюмі, волосся гарно вклала, зробила макіяж.