Розділ 20 «Пропозиція»

Арсен

Люблю прокидатися затемна, але іноді це має свої негативні наслідки — я багато думаю. Та настрій у мене чудовий, план відмінний, тому з задоволенням випиваю каву й виходжу раніше потрібного часу.

Приїжджаю першим і своїми ключами відкриваю офіс. Досі не звик. Все здається чужим та старомодним. Цей інтер’єр не підходить Єві, як і сам бізнес. Вона не потягне, надто багато підводних каменів. В цьому потрібно розумітися. Я сам ще шкутильгаю. Будь-яку справу треба любити, інакше результат буде невдалим. А Єва навіть займатися цим не хотіла, про що люб’язно розповіла її подруга. Насправді я думав, що почую більше подробиць, але Христина дуже любить розповідати про себе, що мене взагалі не влаштувало. Добре, що ми не обмінювалися номерами телефонів, бо відкараскатися від неї було б нелегко.

Встигаю випити каву, поки приходять підлеглі. Хотілося б мені зараз сидіти у своєму офісі, але сам обрав таку стежку. Їхав з помстою, а тепер сам не знаю чого хочу. Хоча брешу, її я хочу, і з кожним днем все сильніше. Особливо після поцілунків, які досі не виходять з голови.

— Арсене Романовичу, добрий день, — заходить після стуку секретарка. — Документи, які ви вчора просили, — підходить й кладе їх на стіл.

— Дякую. Світлано, з понеділка з’явиться моя секретарка, але ви залишитесь на своєму місці. Якщо буде потреба, ознайомте її з робочим процесом.

— Звісно. Може бути, що в майбутньому мене звільнять?

— Сумніваюся. Швидше за все, вона восени повернеться до Києва.

— Бажаєте чашку кави?

— Я вже пив, дякую.

Кілька годин займаюся документами. Готую їх на підпис для Єви. Особисто перевіряю всі деталі. Потім роздруковую інші, теж перевіряю. Завершивши, вирішую, що час взятися за головне, тому прошу Світлану покликати до мене щура. Він приходить буквально за кілька хвилин. Навіть не вичекав час, щоб показати характер і своє ставлення до мене.

— Сідай, — киваю на стілець навпроти себе.

— Про що піде мова? — помітно нервує.

— Є здогадки? — почуваю себе абсолютно спокійним.

— Жодних.

— У мене є те, чого ти дуже хочеш.

— Ви… Ти будеш говорити загадками?

— А ти кудись поспішаєш? — відчуваю внутрішню насолоду спостерігати за його реакцією. Чітко бачу, що він мене побоюється, але не можу зрозуміти причину. Ну не моя ж зовнішність так на нього впливає. Єва ж не боїться.

— Не знаю. Що це?

— Частина бізнесу.

— Тобто? — дивується. Навіть дуже. На обличчі шок, а в очах неприхований страх.

— А що тут незрозумілого? Ти ж хочеш собі цей бізнес? Маєш можливість отримати. Стати власником.

— Кхм, — совається на стільці. Зіниці розширилися, обличчя зблідло, він спантеличений від моїх слів. — Це розіграш?

— А я хіба сміюся? Чи ти думаєш, що мені більше немає чим зайнятися? Хочеш чи ні?

— Ні, — відповідає занадто нервово, у нього аж око смикатися почало. — Скоро все й так стане моїм. Як чоловік Вероніки…

— Одруження не завжди дає гарантії, — перебиваю його. — До того ж ти станеш лише її чоловіком. Можливо, отримаєш право підпису, але власницею завжди буде вона. Якщо колись, після твоїх довгих вмовлянь, вона перепише на тебе якусь частинку, це буде швидше подачка, яка більше принизить, ніж ощасливить.

— Це не твоя справа, — намагається триматися, але вже повівся. В очах отаких щурів дуже яскраво загоряється надія, я це давно вивчив.

— Тоді більше не тримаю. Вільний, — відкриваю теку й опускаю в неї погляд. Він збирається піти, але зупиняється.

— Про яку частину мова? — питає тихо.

— Мою, — підіймаю на нього очі.

— Бути власником на пару з Нікою? — протягує недовірливо.

— Так.

— І що ж ти за це захочеш? — починає ставити правильні питання.

— Її. Ти зробиш так, що вона сама прийде до мене тоді, коли скажу. Не дурень, сам здогадаєшся, що я від неї хочу.

— Цього не буде, — випалює розгнівано.

— Тоді йди працюй, — відповідаю грубо.

Він виходить, а я спираюся на спинку крісла й підпалюю цигарку. Засікаю час через скільки щур приповзе назад зі згодою. Він вже побачив себе власником, але гордість не дала дати відповідь одразу. Ось мені й правдиві факти: він хоче собі бізнес, а Єва відтягує цей момент. Не кохає. І напідпитку ділилася з Віктором тим, що болить. Шкодую, що мене не було поряд. Хоча, почувши все це з її вуст, я навряд чи вдавався б до хитрощів, просто натовк йому писок і викинув за шкірку з офісу. Та маю показати Єві, за кого вона зібралася заміж. Дуже хочеться все сказати вже зараз, але стійко витримую бажання піти до неї. Не чіпаю і не бачу цілий день. Працюю. Роботи насправді валом, тому часу сидіти в очікуванні немає.

Щур приходить майже перед закриттям. Стукає кілька разів, заходить й сідає на стілець. Деякий час не звертаю на нього уваги, завершуючи переглядати папери, а тоді відкладаю їх й спрямовую на нього погляд. Кайфую всередині від його поразки. Він ще більш меркантильний, ніж я думав. Так довго чекав і вирішив все скасувати через гроші.

— Ніка не погодиться, — белькотить нервово. — Не прийде. Надто горда.

— То вигадай щось, щоб переконати. Ти ж умієш. Он скільки часу тримав її біля себе.

— Навіщо тобі це? Вона ж холодна як айсберг.

— Я питав у тебе поради? — пальці автоматично стискаються в кулаки. Як же мені кортить розквасити його підлу пику.

— По доброті душевній попереджаю.

— Краще подумай, що скажеш. Якщо вона не прийде чи не виконає мою умову, наша угода автоматично скасовується.

— І це все? Вона має прийти, виконати твої збочені фантазії і бізнес мій?

— Лише його половина.

— А раптом залишся незадоволеним? — його губи кривляться в натяку на усмішку, а я ледве тримаю в собі гнів, щоб не прибити його на цьому самому місці. Щоб тільки мокра пляма лишилася. І за оце чмо вона збиралася заміж? Була з ним стільки часу, а він зараз просто продає її.