Розділ 19 «Підступ»

Вероніка

— Не віриться. Три дні лишилося, — говорить тихо Аліса. — Ех, серце рветься.

— Візьму цей комплект, — знімаю перший-ліпший.

— А він до сукні підійде? Бюстик треба без бретельок. Можна якісь безшовні подивитися.

— Байдуже, — відповідаю, не розвертаючись.

— Щаслива наречена, — бурчить.

Вона ще щось говорить тихо, але мені не чути. Міряю бюст, розмір підходить, тому одразу купую. Виходимо з магазину білизни і прямуємо в кафе. Аліса викликалася допомогти мені з вибором білизни, а я вирішила витратити обідній час на більш приємні речі.

— Зате маю цілих пів години, щоб посидіти з тобою в кафе, — намагаюся підняти їй настрій. Якась вона задумлива сьогодні.

Сідаємо на літній терасі й замовляємо по салату та безалкогольному коктейлю.

— Ти змарніла. І це сто відсотків не через нашу п’янку в п’ятницю. Ти хоча б спиш?

— Іноді, — відводжу очі.

— Ніко… — важко зітхає. — Жодні гроші не варті того…

— Я цілувалася з Арсеном, — випалюю, не дивлячись на неї.

— Кхм-кхм, — прокашлюється. — Чекай, — робить ковток напою, який приніс офіціант. — Як?

— Пристрасно, — червонію.

— Тобто коли? Як це сталося?

— Він мене поцілував. У себе вдома, а потім біля мого будинку.

— А що ти забула у нього вдома?

— Після того, як ти солодко заснула, Вітя підвіз мене додому. Але не до мене, а в квартиру, яку винаймає Арсен.

— Упс, — у неї аж рот відкрився від здивування. — Він там був?

— Приїхав зранку і застав нас у ліжку вдвох.

— Ха! — пихкає здивовано. — Дівич-вечір минув весело?

— Ми не спали, Алісо. Тобто лише спали поряд. Просто там одна кімната і ліжко.

— І він не скористався таким призом? Ну… Якісь неправильні бандити пішли.

— З усіх них Віктор найдобріший.

— Але облизувала ти найлютішого. І як? Через нього сама не своя? А я валила на хвилювання перед весіллям.

— Думаю про нього кожну хвилину.

— Ти й не припиняла. Що робитимеш?

— Нічого. Три дні залишилося. Зараз пообідаємо і піду працювати.

— Знаєш, я не хочу дітей, але якщо вони у мене будуть, розповідатиму їм твою історію, як найжахливіше, що може статися з молодою дівчиною.

— І ніколи не дозволяй собі втручатися у їхнє особисте життя.

— Угу, я не проти нагадати про це твоїй матері. Добре, що у неї одна донька, бо іншу відправила б в пустелю до якогось придуркуватого шейха. А яка різниця? Головне, щоб бізнес процвітав і не потрібно було працювати.

— Аліс, — зітхаю. 

— Вибач, не вмію стримуватися. Дам останню пораду і замовкаю аж до весілля. Ну, до того моменту, коли промовлятиму тост. Якщо нап’єшся, як у п’ятницю, зможеш відтягнути шлюбну ніч.

— Я не сумнівалася, що твоя порада буде ексклюзивною, — усміхаюся, хоча насправді вити хочеться.

Ми завершуємо обідати і розходимося в різні сторони. Аліса їде додому, а мене чекає робота. Останні дні летять з неймовірною швидкістю, і шалено напружені. Але Гліб такий милий, хоч до рани прикладай. Зранку він навіть приносить мені каву. І сам запропонував перший час пожити в батьківському будинку, щоб мамі не було самотньо. Робить все, щоб мати вигляд турботливого та люблячого нареченого. Може, він і непоганий, але мені, на жаль, не вдалося викликати в собі теплі почуття. Навпаки, з’явилася якась огида через примус. І до себе також.

Коли в двері двічі стукають, автоматично напружуюся, бо знаю, хто це. Відчуваю його.

— Привіт, — Арсен підходить до столу, щоб забрати решту тек. Сьогодні він у футболці та джинсах. Інший і водночас той самий Лютий. І вираз обличчя спокійний, чого не можна сказати про мене.

— Попередні вже опрацював?

— Так. Свої враження озвучу в п’ятницю.

— Скоріш за все, у п’ятницю я раніше піду, — на нього не дивлюся.

— Здогадуюся. А потім у тебе планується відпустка, я бачив графік. І, можливо, весільна подорож.

— Чому можливо? — підіймаю погляд.

— Ну, різне буває, це життя, — знизує плечима. — Повечеряємо удвох?

— Ні, не можу.

— Боїшся, — киває, щось переглядаючи в теці.

— З чого ти взяв? Я не боюся тебе.

— Не мене. Себе. Своїх бажань. Гадаєш, після заміжжя потяг зникне?

— Немає ніякого потягу, — відповідаю нервово.

— А, забув, я застав тебе зненацька. До речі, я давно розлучений, — зупиняється на середині кабінету. — І шлюб у нас з Танею був фіктивний. Інакше мені ніхто не віддав би Еліну.

— Тоді в тебе не буде проблем з пошуком дівчини.

— Жодних, — відповідає серйозно і виходить.

— Ох, — вичавлюю з болем, схилившись і обпершись чолом об поверхню столу.

Хочеться боляче битися головою. Не можу. Швидше б вже та субота. В мене справді є надія, що після поставленого підпису мій потяг до Арсена мине. Інакше я не зможу так жити. Не витримаю. Хіба що Гліб візьме все управління на себе і мені не доведеться перебувати в офісі.

— Нікусь, — зазирає Гліб. — Повечеряємо разом?

— У мене ще справи були на сьогодні, — шалено хочу відмовити. В мене три дні лишилося, хочу провести їх в спокої.

— Я хотів дещо обговорити з тобою. Не весілля, — усміхається, виставивши перед собою долоні. — Маю план, як повернути своє… тобто твоє, без найменших втрат.

— Ти про… — сумніваюся, що правильно його зрозуміла.

— Твою частину, яку Олександр Петрович продав.

— Як ти плануєш все повернути, коли є Арсен?

— Краще говорити про це не тут, — кидає погляд на двері, змусивши напружитись.

Відчуваю, що розмова мені не сподобається, але киваю і йду з ним. Ми їдемо до ресторану. Гліб обирає столик в ніші і перш ніж заговорити перевіряє, чи немає нікого поряд. Дивний, якщо чесно. Хвилюється. Це штовхає на думку, що пропозиція буде незаконною.

— Сподіваюся, ти вже встигла зрозуміти, що він грає нечесними способами? — уважно дивиться на мене.