Розділ 31

Серце Аліси все ще пришвидшено билося, коли вона зайшла до вітальні, а її щоки були вкриті легким рум'янцем; останнє усвідомлення раз за разом відлунювалося в голові. Міс Вайнроуз прочистила горло, намагаючись не думати, що вона якось задовго йшла від їдальні до своїх покоїв. Речі були вже зібрані у різні скрині та чемодани. Враховуючи подарунки герцога, багаж леді значно збільшився.

Три служниці стояли рядком. Аліса віддала наказ допомогти їй переодягнутися перед дорогою — не личить аристократці їхати в тому ж наряді, що й на сніданок. Сукня її була вже заздалегідь заготовлена. Вибір міс Вайнроуз впав на муслінову м’ятну сукню з короткими рукавами, зважаючи на обіцяну за вікном спеку. М’яка тканина плавно спадала додолу, а невеличкі білі лілії, вишиті на ній, додавали панянці крихту ніжності та скромності.

Зачіску леді міняти не стала. Тільки тепер на вуха надягнула невеличкі сережки з акуратними краплинами перлин, зачарованими захисними закляттями — вона чудово пам’ятала прохання дракона і виконувала його. Та й зайва обережність ще ніколи нікому не зашкодила. На голові красувався капелюшок в тон сукні з широкою зеленою стрічкою.

Якщо уважно придивитися, то можна побачити з-під подолу її сукні акуратні туфельки кольору кори дерева. Вигляд взуття мало простуватий: м’яка однотонна шкіра і акуратні вишиті біленькі квіти. Ні тобі дорогоцінних каменів, ні золотистої чи сріблястої нитки, ні підборів. Проте туфлі були зручними, а це дуже важливо в дорозі.

Аліса востаннє  обвела поглядом вітальню. Навряд чи колись ще вона житиме у цих апартаментах. Вочевидь, після весілля  їй доведеться ділити покої разом з Дітріхом. Та й оскільки одруження їхнє буде в грудні, то не факт, що пара житиме саме в цьому маєтку. Здавалося, раніше були чутки, що герцог Інчкольд на зиму перебирався в замок ближче до кордону. Цієї пори значно частішають напади монстрів з Пустинського лісу, а дракон сам бере активну участь у боротьбі з ними.

У двері постукали.

— Заходьте, — сухо промовила міс Вайнроуз, і двері тихо прочинилися. У вітальню зайшло кілька лакеїв. Усі були дужі, молоді і коротко підстрижені. Високі, зі спортивною статурою, одягнені у темно-сині лівреї, на яких з правого боку над грудьми був вишитий золотистими нитками герб герцогства. Ґудзики їхні мали позолоту. На вузьких світлих штанах не виднілося жодної помнутої складки. Білі манжети, комір сорочки та гетри сяяли сніжно-білим кольором. Чорні шкіряні туфлі з квадратними позолоченими пряжками були начищені до блиску. На руках лакеїв були надіті білі рукавички — їх надівали виключно на свята та прийоми для обслуговування важливих гостей.

Чоловіки ввічливо привітались, схиливши голови, а тоді взялися до роботи. Аліса вийшла в коридор, за нею йшли покоївки, а тоді лакеї, що несли валізи й скрині.

Прямуючи  кам’яними коридорами, панянка чула м’який шелест власної сукні, доторк підошви до плитки, ледь чутний дзенькіт своїх сережок, тихі кроки служниць позаду, гучний цокіт лакеївських туфлів.

По дорозі до головного входу зустрічалися слуги, що щось несли чи кудись спішили. Вони віталися з міс Вайнроуз, схиливши при цьому голову. Невдовзі до Аліси приєдналися батьки з  прислугою.

Аристократи теж повиходили з своїх апартаментів.У коридорах було людно. Представники голубої крові віталися одне з одним, перекидувалися словами  і далі поспішали. Деякі вікна були відкриті, і до вух Аліси долітало приємне цвірінькання пташок та заспокійливий гомін липневого вітерцю.

Спускаючись вниз, дівчина звертала увагу на суворі портрети, канделябри, дзеркала в позолочених рамах, вишиті гобелени та порцелянові вази зі свіжими квітами. Леді переконувала себе, що ще повернеться  в цей маєток після заміжжя, але все одно чомусь нестерпно хотілося запам’ятати тут усе до дрібниць.

На зміну прохолоді маєтку  вулиця зустріла гостей густим і насиченим літнім повітрям. Був ранок, але сонце вже добряче припекло землю. Дворяни у своїх пишних вбраннях нагадували оберемок квітів, який витягли з торби.

Рядочком стояли одна за одною карети, запряжені парою гнідих коней. Поки слуги складали багаж, аристократи запрошували одне одного на чай, обіцяли неодмінно листуватися й бажали щасливої дороги.

Віддалік від карет стояв герцог Інчкольд. Він спілкувався з Його Високістю кронпринцом. Аліса так пристально спостерігала за  чоловіком, що той і сам підняв погляд своїх синіх очей. Вони дивилися одне на одного, допоки дівчина сама не розірвала зоровий контакт, відвівши на мить очі вбік, а тоді знову на нього глянула. Побачила, як Його Високість кронпринц, усміхнувшись, легко поплескав Дітріха по плечу. Розвернувся і попрямував до своєї карети, що відрізнялася з-поміж інших неабиякою пишністю і розкішшю.

Коли королівська карета від’їхала, герцог попрямував до Аліси й віконта з віконтесою. Його чорне хвилясте волосся спадало охайними пасмами, проникливі очі віяли спокоєм і нагадували океан погожої ночі. Сірий стриманий сюртук підкреслював мужню статуру, штани прямого крою такого ж кольору були трохи звужені донизу. Сорочка була біла  із стоячим комірцем. Чорна широка краватка додавала йому елегантності. Жилет бурштинового кольору був вишитий золотистими нитками і прикрашений позолоченими ґудзиками з витісненими мініатюрними копіями герба герцогства, зображеного на них.

Він привітався з майбутньою  ріднею, поцілував руку Аліси. І від цього жесту її серце забилося так швидко, ніби танцювало польку. Шкіра врилася сиротами. Подих на мить завмер. У місці дотику відчувалося легке тепло його губ. Щоки дівчини вкрилися рум’янцем, і стало дуже ніяково. Здавалося, що всі на них витріщаються.