Розділ 29

Аліса прокинулася о п’ятій. Дівчина нерухомо лежала у своєму ліжку деякий час, спостерігаючи, як перші сонячні промінчики несміливо намагаються пробитися крізь важкі штори. Вона проспала декілька годин сном без сновидінь, але не відчувала ні ранкової бадьорості, ні тієї ейфорії, котру часто відчуваєш, повертаючись додому. Натомість її серце оплело м’якою павутиною якесь тужливе почуття, котре леді вперто відмовлялася ідентифікувати. Думки не давали спокою, нагадували барвистих метеликів, яких часто в дитинстві міс Вайнроуз намагалася впіймати сачком, проте у неї все ніяк не виходило — комахи швидко пурхали з квітки на квітку. Голова від цього нагадувала чавунну сковорідку.

Сьогодні Аліса повертатиметься на південь. Іншого разу дівчина неймовірно б зраділа, але за останній тиждень сталося занадто багато подій, які, неначе морські хвилі, розбурхали її розмірене життя.

Якби хтось їй сказав раніше, що цього року вона зустріне свою істинну пару, то панянка нізащо не повірила б! Звісно, обрані богами партнери для шлюбу зустрічаються, а міс Вайнроуз — приваблива молода аристократка, якій завжди здавалося, що така участь їй ніколи не світить. Усі справи сердечні мало її хвилювали. Та що там казати: іноді Алісі самій здавалося, що вона належить до тих, хто не здатний на кохання. Зрештою, за 22 роки їй ніхто по-справжньому не подобався. І у герцога, відверто кажучи, вона не закохана. Поки що.

Дівчина нахмурилася. Поїхавши, вона побачить вживу дракона за 4 місяці. Не так вже й багато. До того ж, існують листи, магічний відеозв’язок, тому увесь цей час їхнє спілкування не перериватиметься. Проте більше не буде ніяких побачень. Від цієї думки стало якось неприємно, хоча дворянка і перераховувала переваги повернення додому: знову зустріне Бенедикта (бідний кіт уже, мабуть, добряче засумував); можна буде влаштувати посиденьки з подругами (після заміжжя таке вже стане практично неможливим); багато часу займе передвесільна підготовка (роботи не початий край!); поживе з батьками (після шлюбу прийдеться переїхати до чоловіка). Але хоч би скільки плюсів не було, усі вони здавалися якимись бляклими.

Міс Вайнроуз повернулася на бік і тепер розглядала шафу. Десь всередині неї сидів черв’ячок, що гриз її душу сумнівами. Ні, не можна лишатися тут. Це непристойно. Та й за зарученими уважно пильнують поважні матрони. У Норійському королівстві засуджувалося, коли люди до шлюбу жили разом. Вважалося, що і наречений, і наречена перед весіллям мають жити з власними батьками. Так, їм можна ходити на побачення, якщо вони живуть недалеко одне від одного. Але найчастіше пара переписується, щоб точно не мати ніяких плям на своїй репутації — фізичний контакт, як-от обійми чи поцілунки, забороняється неодруженим. Звісно, у всіх правилах є винятки. Істинним парам дозволялося більше, а якщо враховувати ситуацію герцога з прокляттям... Безперечно, міс Вайнроуз таки поїде, але якщо просто уявити собі на мить, що залишиться, то не так вже й багато дворян піддали б осуду її рішення. Та й перебувати на території герцогства не те саме, що жити з ним в одному маєтку, правда? Друзів тут немає, але ж можна орендувати віллу. Таке аристократи регулярно практикують.

Незаміжня панянка у Норійському королівстві не живе сама. Батьки не залишатимуться так довго на півночі, однак Матильда Вудвод — троюрідна сестра по матері — може допомогти. Із Алісою у них доволі теплі стосунки, тому якщо остання попросить приїхати, то тітка, скоріше за все, погодиться.

Міс Вайнроуз заплющила очі. Зітхнула. Не потрібно про таке думати. Зрештою, дракон не запропонував їй залишитися. Він лише говорив, що хотів би це зробити, але не робив, передбачаючи заздалегідь відповідь. А самостійно дівчина цю тему не підніматиме. Краще вже під землю провалитися від сорому. Вистачить і вчорашньої сцени на заручинах, коли її несли на руках. Ні, відстань точно піде обом на користь.

За такими роздумами, що будоражили душу, застала молоду аристократку служниця. Енні взялася розсувати штори, впускаючи денне світло в кімнату. Аліса з сумом дивилася на ясно-голубе небо з красивими білосніжними хмарками, які нагадували овечок, шкодуючи, що немає грому, блискавиці і щільної завіси дощу. От тоді б точно довелося залишитися хоч на один день.

Ранкова рутина пройшла в характерній перед дорогою метушні. Міс Вайнроуз щиро намагалася навіть виду не подавати, що її щось тривожить.

Спускатися на спільний сніданок було зовсім необов’язково. Аліса переконувала себе, що робить це лише тому, що виконує свій обов’язок нареченої, а не для того, щоб побачити герцога. Звісно, вона просто не хоче створювати новий привід для чуток.

Попри постійне переконування себе — подібні думки леді повторювала наче молитву — до спільного прийому їжі панянка нарядилася розкішно: насичено-зелена сукня, прикрашена вишитими золотистими нитками чотирилистими конюшинами, спадала акуратними складками вниз до землі. Волосся її було заплетене у дві коси, які підняли і склали ззаду у вигляді двох перпендикулярних спіралей. На вуха наділи красиві перлові сережки із золотою облямівкою, на руки — перстень із гарною перлиною посередині та ще один із розсипом невеличких смарагдів, на ноги — капці з м’якої світлої шкіри, прикрашені вишитими пагонами стебел та невеличкими підборами (добре, що мазь за ніч подіяла, і на ранок ступні виглядали цілком нормально. Почервоніння і мозолі зникли, ніби їх ніколи й не було).

Ще раз оглянувши себе в дзеркало і залишившись задоволеною, Аліса вийшла зі своїх покоїв у довгий коридор із кам’яною підлогою, склепінчастою стелею, вузькими, але видовженими вікнами та численними портретами. Суворі обличчя пишно вбраних жінок і чоловіків спостерігали за дівчиною. Її каблуки гучно цокотіли, торкаючись каменю, а тканина сукні шурхотіла від руху, нагадуючи шелест листя, коли дує літній вітерець.