Розділ 28

Аліса спускалася урочисто сходами до гостей, тримаючи за руку свого партнера. Серце її калатало так гучно, що здавалося, його чує навіть дракон. Дихання пришвидшилося.

Бальна зала виглядала приголомшливо: безліч магічних свічок мерехтіли м’яким, теплим світлом, огортали простір відтінками золотавого та бурштинового, відбивалися у великих кришталевих люстрах, що висіли на склепінчастій стелі. Величні колони, оздоблені різними орнаментами, були прикрашені гірляндами з білих півоній, лілій, троянд. У повітрі витав аромат квітів і воску. Величезні аркові вікна з вітражами були заслонені темно-зеленими шторами. У кутку, недалечко від балкону, примостилися музиканти. Повсюди снували слуги, пропонуючи напої. Де-не-де — все ж гості мають і танцювати! — стояли невеличкі столики, вкриті білими скатертинами, із закусками й квітковими композиціями.

Дворяни, ошатно вбрані, не відводили очей від Дітріха та Аліси, роздивляючись їх. Міс Вайнроуз відшукала в натовпі очима своїх батьків, які їй підбадьорливо посміхнулися. Стало трохи легше.

Останній увійшов кронпринц і свято почалося.

Насамперед, герцог Інчкольд виголосив невеличку промову, в якій подякував усім, хто прийняв запрошення, і повідомив, що знайшов свою істинну пару. На знак правдивості слів і дракон, і дівчина показали свої шлюбні татуювання. Почулося збуджене перешіптування.

Тоді настала черга побажань-обітниць: чоловік і леді стали одне навпроти одного. Аліса глянула в сині очі свого обранця. Першим почав говорити містер Інчкольд:  

— Я, Дітріх Інчкольд, заручаюся з Алісою Вайнроуз. Клянуся стати маяком посеред темної ночі, вогнем у темряві, теплом у холоді. Я буду завжди поруч, не дивлячись на труднощі, що нам може підкинути доля. Обіцяю свою вірність, повагу, захист і любов, допоки б’ється моє серце.

Його голос був низьким і впевненим, з оксамитовими нотками. Своїм звучанням він ніби лагідно огортав панянку у своєрідний кокон, відзивався теплотою в її серці. Тривало все те дійство кілька хвилин, що здалися маленькою вічністю.  

Опісля настала черга дівчини:  

— Я, Аліса Вайнроуз, заручаюся з Дітріхом Інчкольдом. Обіцяю поважати вас і підтримувати, стати вашою тихою гаванню, розділити усі радості й труднощі, що їх ми зустрінемо на нашому шляху. Клянуся у своїй вірності. Буду поруч з вами до свого останнього подиху.  

Вона говорила тихо, упівголоса, але чітко і впевнено, не відриваючи погляду від нього, все більше потопаючи в його очах.

Далі пара доторкнулася чолами одне до одного. Такий інтимний жест викликав нову порцію тепла в грудях. Засвітилося лагідне блакитне сяйво на мить, а тоді все зникло. Аліса глянула на свою руку. Шлюбного тату більше не було.  

Дракон подарував своїй істинній подарунок на честь заручин, який вчасно підніс слуга. У золотій скриньці, прикрашеній дорогоцінним камінням, виявився золотий браслет, інкрустований рожевими діамантами і незвичайними перлинами — це були сльози русалки (рідкісний коштовний камінь перламутрового кольору із веселковою загравою; кажуть, що він може виконати одне будь-яке бажання власника).  

Приймати подарунки і говорити з гостями — найнудніша, але обов’язкова частина заходу. Аліса стояла з рівною спиною та приязною усмішкою. Гості підходили по одному, даруючи квіти і бажаючи щасливої долі.

Хтось говорив мало, дотримувався ввічливості суто з етикету (такі міс Вайнроуз імпонували), хтось, навпаки, любив погомоніти. Було ніяково поруч з Його Високістю кронпринцем, котрий підійшов привітати пару одним з перших. Схоже, що з герцогом вони приятелювали. 

Останньою підійшла міс Вебер. Драконка була неймовірно красивою у своїй темно-синій сукні. Її волосся сьогодні було заплетене у високу зачіску, з якої декілька підкручених локонів спеціально вибивалися. На вухах у жінки красувалися сапфірові сережки, прикрашені розсипами невеличких діамантів. 

— Щиро вітаю вас із заручинами, — промовила міс Вебер. Вона усміхалася вустами, але її сріблясті очі залишалися холодними. Як подарунок, дворянка принесла букет ірисів.

— Дякуємо, що прийняли запрошення, міс Вебер, — відповіла Аліса, широко усміхаючись. Якби ця церемонія проводилася між людьми, то драконка ніколи б не була серед гостей. Вже міс Вайнроуз подбала б про це! І справа не в ревності — панянка була переконана, що недоречно на такі заходи запрошувати колишніх коханок. Втім, коли нею виявляється драконка (а самих драконів не так багато), ще й заручини влаштовують так поспіхом, то доводиться миритися.

На щастя, міс Вебер більше нічого не сказала, лише ще раз пильно поглянула на пару. 

Настала  пора танцювати. Пари почали сходитися до центру зали. Заграли перші ноти, і гості почали робити перші па. 

— Мені подобалася ваша обітниця, Алісо. Особливо та частина, де ви хочете стати моєю тихою гаванню й обіцяєте бути поруч до останнього свого подиху, — упівголоса промовив містер Інчкольд.

— Не звертайтеся до мене по імені, — дещо різко сказала леді. 

— І як же мені до вас звертатися? — схоже, відповідь істинної дракона дуже потішила. 

 — Так, як і раніше.

— Це неможливо, — заперечив чоловік, а очі його примружилися. 

— Чому ж? — здивовано запитала дівчина.