Розділ 26

Заручини — знаменна подія для молодих людей, котрі прагнуть одружитися. Саме після офіційної церемонії вони стають нареченим і нареченою. Здебільшого, усе відбувається в маєтку однієї з сімей, що збираються породичатися. Найчастіше захід проводить саме родина дівчини.

До церемонії завжди готуються ретельно — шиється спеціальна сукня, пара пише свої  побажання-обітниці партнеру (у них невеличкий обсяг — кілька речень); з ретельністю розсилаються запрошення для гостей; готується подарунок, який має подарувати молодик дівчині. Переважно це сімейна реліквія, що передається з покоління в покоління, на кшталт каблучки, сережок, підвіски тощо. Буває, що й наречена робить подарунок у відповідь, хоча подібні ситуації трапляються не так часто.

На свято переважно запрошують від 20 до 30 осіб за умови невеличкої церемонії та від 40 до 50 осіб за умови доволі пишного заходу.

Усі гості складаються з близьких друзів та родичів з обох сторін. Вони приносять на заручини квіти і дарують їх парі, котра хоче побратися. Таким чином, дворяни бажають нареченій з нареченим щасливої долі. Як правило, це часто були жоржини, іриси, орхідеї, півонії, тюльпани, еустоми.

Останніми роками в Норійському королівстві все більшої популярності набирали церемонії, до яких підбиралася певна кольорова гама, котрої дотримувалися і при оформленні зали, і при підборі одягу та аксесуарів не лише для пари, котра хоче одружитися, а й для гостей.  

Ну і сама підготовка до заручин займала від 2 до 3 місяців.  

Аліса сиділа у їдальні із світлим склепінням стелі і думала собі, що її заручини, схоже, будуть суттєво відрізнятися від тих, де вона бувала. І це не зовсім не викликало. І нащо було погоджуватися на пропозицію герцога провести все завтра? Мабуть, занадто зраділа, що містер Інчкольд погодився одружитися за 4 місяці, а не раніше. Ех, тепер прийдеться пожинати власні плоди!

Міс Вайнроуз не відносилася до тих панянок, у котрих найбільша ціль у житті — вийти заміж. Такі, як правило, ще задовго до свого одруження знають, як мають виглядати і їхні заручини, і саме весілля, скільки гостей запросити, яку сукню одягнути, що подадуть на столі тощо. Та й якихось мрій щодо своєї церемонії леді не мала. Проте все одно було сумно, що ні її родичі, ні подруги прибути не зможуть. Подарунок нареченому вона не зможе подарувати навіть якби й хотіла, бо банально його не встигла підготувати. І вся організація ляже на плечі герцога. Та що там казати! Навіть саму весільну пропозицію обговорюють сьогодні!  

Таке обговорення, власне, звична практика, яка відбувається за декілька місяців до самих заручин. Сім’ї зустрічаються, щоб домовитись про придане з обох боків, детально прописати шлюбний контракт, внести в нього свої пропозиції та зауваження, визначити і розподілити бюджет весільної церемонії і заручин.

Нинішня вечеря подібний захід нагадувала не дуже, хоча у їдальні дійсно зібралися віконт, віконтеса, Аліса та герцог. Слуги снували туди-сюди, носячи різні страви. З-за столу долітав запашний аромат наїдків, але, здавалося, що ніхто не насолоджувався їжею.  

Люстра і невеличкі бра зі світлами м’яко освітлювали приміщення, створюючи майже затишну, сімейну атмосферу.  

Крізь важкі темно-червоні портьєри практично не долітали звуки за вікном.

Посередині їдальні стояв великий стіл із темного дерева зі стільчиками з червоною оббивкою. За ним сиділи чотири людини. Ліворуч від столу були вікна. Праворуч — камін із чорними металевими дверцями. Вогняні язики полум’я приємно палахкотіли, роблячи атмосферу більш інтимною. Запалили його для декоративної мети. У липні немає потреби в опаленні, та й вогонь не грів. Вочевидь, створений він був штучно і магічно.

Обабіч каміну з двох боків стояли невеличкі круглі столики з фігурними ніжками. На них — порцелянові вази з квітами.

Над каміном висіла картина з пишнотілою пані, що мала заплетене назад каштанове волосся, карі очі, рум’яні щоки та темну сукню. Вона м’яко посміхалася зі свого портрету гостям.

За столом розмова проходила не надто активно. Аліса майже цілий вечір їла свою тарілку з грибним крем-супом. Відповідала лише коли її питали, й то без великого ентузіазму.

Віконт з віконтесою були загалом налаштовані позитивно до дракона, але хотіли точно впевнитися, що їхня дитина у шлюбі нічого не потребуватиме. Міс Вайнроуз мала хороше придане, й герцог теж не відставав. Звісно, він обіцяв люблячим батькам усе те, що обіцяють наречені перед весіллям, і навіть більше. За подібні слова дівчині хотілося закотити очі, але вона втрималася — зараз це було геть недоречно.

Настала черга десерту. Спритні слуги заставили величезний стіл великою кількістю солодощів, що так і манили своїм ароматом і красивим зовнішнім виглядом. Подали чай.  

Аліса взяла лимонну тарталетку і відкусила шматочок, відчуваючи на язиці кисло-солодкий смак. Вона знала, що після того, як слуги заберуть останню тарілку, принесуть зразок шлюбного контракту. Дві сторони мають його обговорити, внести корективи за потреби і — якщо їх усе влаштовує — підписати.

Так і сталося. Вечеря завершилася. Принесли шлюбний контракт. Він був стандартний: зверху написано місто, рік, день і місяць, вказувались люди, котрі його укладають, мета, а далі писали умови, що теж не відрізнялися від будь-якого іншого шлюбного контракту у Норійському королівстві.

Насамперед прописували володіння спільним майном. Зазначалося, що з моменту шлюбу уся спільно нажита  власність, включаючи маєтки й землі, будинки та заощадження, вважається належною обом сторонам в рівних частках.