Розділ 25

Аліса ще раз перечитала записку. Це було запрошення на побачення від герцога Інчкольда. Спочатку захотілося нікуди не піти, придумати безліч відмазок, але потім передумала. Зрештою, не буде ж дівчина тікати від нього. Та й поговорити їм не завадить. Перш за все, міс Вайнроуз цікавило, як проходить розслідування, чи вже щось відомо. Також не завадить одразу уточнити про заручини, а точніше їхнє оголошення (за три дні вона вже почала потроху миритися з тим, що шлюбні тату таки справжні).

Панянка покликала служниць, щоб ті допомогли їй вбратися. Свій вибір вона зупинила на світлій сукні з дрібними оранжевими квітами, довгими рукавами і квадратним вирізом. Манжети прикрашала золотиста кайма із фігурним флористичним візерунком такого ж кольору. Цей матеріал можна було помітити й під грудьми у вигляді стрічки, що підкреслювала завищену талію.

На шию попросила надіти невеличке золоте намисто. На вуха — сережки з кількома перлинами у вигляді пелюсток і золотою серединкою. Таким чином, прикраси нагадували квітку.

Волосся їй переплели у ще одну зачіску, розподіливши локони і зробивши дві невеличкі кульки: одну з лівого боку, а іншу — з правого. Передні пасма вирішили залишити розпущеними і підкрутили.

На ноги леді взули туфельки зі шкіри, яку пофарбували в оранжевий колір, з невеличким каблучком.

Окрім ретельного вибору одягу й аксесуарів, на обличчя міс Вайнроуз нанесли легкий макіяж, щоб підкреслити природну красу дівчини.

Серед безлічі своїх ароматів Аліса обрала парфуми з ноткою вербени, лимонного дерева і герані.

Дітріх Інчкольд запросив свою істину до однієї картинної галереї. Щоб дівчина не загубилася, до неї приставили супровід у вигляді високого, смуглошкірого молодика із сірими очима, рівним носом, розсіченою губою з правого боку та коротким каштановим волоссям. Одягнений чоловік був у чорному однострої, на якому красувався вишитий герб герцогства.

Вони йшли довгими і красивими коридорами, прикрашеними ліпниною, склепіннями, кам'яними фігурними різьбленнями, дорогими килимами, свічниками, дзеркалами, поодинокими меблями і вазами з квітами. По дорозі їм зустрічалися слуги, які шанобливо кланялися, привітавшись.

Зупинившись біля великих дубових дверей, дівчина тихенько видихнула. Серце її почало битися швидше. Вже за секунду вона відкрила ці двері і ввійшла всередину.

Галерея була прекрасна: велика, висока, із красивим кам’яним склепінням, балконом на другому поверсі, який прикрашали колони, великими арковими вікнами з гострим вершечком і повністю скляною стелею. Це видовище настільки вразило міс Вайнроуз, що леді мимоволі зачудувалася. Неймовірна краса! Скло було покрито магією і гарно переливалося.

Підлога була з плитки, покритої різними геометричними візерунками. Уздовж двох високих стін висіли картини. Де-не-де траплялися невеличкі дерев'яні різьблені столики, на яких стояли свіжі тюльпани в порцелянових вазах. На стінах висіло багато акуратних бра зі світлом, щоб можна було розглядати живопис навіть увечері. От би колись прийти сюди, коли заходить сонце! Мабуть, дуже красиво спостерігати, як насичені сонячні промені заливають галерею своїм м'яким світлом.

У повітрі змішувалися запахи квітів, пилу та старих фарб. Містер Інчкольд стояв недалеко від входу і роздивлявся картину. Він чув, що сюди зайшли, бо повсюди панувала ідеальна тиша, лише людські кроки та звук дверей, що відкрилися, порушували її.

Аліса не могла не відзначити його красу: він був одягнений у просту білу вільну сорочку, чорні штани і чоботи. Волосся його мало легкий безлад на голові, деякі пасма спадали легкими хвилями на красиве обличчя. З-під декольте сорочки виднілися широкі чоловічі груди.

Міс Вайнроуз повільно підійшла до дракона і стала  роздивлялася на цю ж картину, що й він. Ніхто з них не порушив тиші, а дивився невідривно на полотно, що вражало своєю красою і символічністю: на мармуровому столі зображена скляна ваза, у якій стоять різні квіти (іриси, троянди, жоржини, волошки, тюльпани та інші). Деякі рослини повністю розпущені, деякі — зів’ялі. Тут ніби показується з одного боку багатство, а з іншого — тлінність буття.

Міцний, детально промальований стіл створює контраст між живим і мертвим. Він ніби є тою стабільністю, вічністю, бо створені руками речі часто переживають своїх власників.

Скляна ваза, у якій стоять квіти, лише підкреслює крихкість і вразливість нашого буття, нагадуючи глядачеві про короткочасність щастя.

У центрі композиції Аліса помітила велику білу півонію, що розквітла — символ чистоти та порятунку душі від гріхів і пороків. На сусідній квітці розмістилася бджола — символ надії. Картина ніби каже, що життя тлінне, а смерть неодмінно прийде до кожного з нас, тому потрібно цінувати час.

Міс Вайнроуз продовжувала роздивлятися полотно, пильно розглядаючи ретельно промальовані деталі, захоплюючись і надихаючись неймовірним талантом.  

— Красиво, правда? — тихо запитав герцог. Чомусь говорити голосно здавалося зовсім недоречним.

— Дуже, — відповіла Аліса і глянула в куток, щоб прочитати автора. Дещо здивувалася, коли побачила, що її написала жінка — Рашель Рюшн. Поруч з іменем художниці виднілася назва: «Квіти у скляній вазі на мармуровому столі» 1704 р.  

— Мені теж подобається, нагадує, що ніщо не вічне, навіть якщо ти дракон і володієш магією, — посміхнувся містер Інчкольд на останніх словах.