Розділ 24

Наступні три дні Аліса провела у своїй спальні. До неї часто заходили батьки, цілитель теж приходив перевірити її стан. Зілля, яке ретельно приймала дівчина, виявилося ефективним, і панянка йшла на поправку. А втім, лежачи в ліжку, час плентався сонною мухою, хоча леді намагалася якось себе розважити — читала, вишивала, вислуховувала останні плітки від Ліни. Вона б і гостей приймала, але містер Креб Маунбаттен запевнив Алісу, що спокій — неодмінна складова її відновлення.

Історія про спасіння міс Вайнроуз герцогом Інчкольдом уже поширилася по маєтку. Дворяни, що були спраглі до чуток, як миші до сиру, присилали свої листівки, букети, солодощі з бажанням найшвидше одужати. Дехто навіть уже присилав запрошення на чаювання. «Що ж, пліток тепер не уникнути, — зітхнула дівчина, — А це ж вони ще не чули про істинність».

Шлюбне тату панянки так і не зникло, що все більше переконувало її у його справжності. А ще викликало нову хвилю розчарування: стільки зусиль пішло коту під хвіст! Яка несправедливість! За що це все їй!

Серед численних подарунків від аристократів був також презент від містера Еванса Бранса. Він надіслав букет білих троянд, листівку і трилер. Якби це відбулося за інших обставин, то дівчина зраділа б, а зараз леді мучили докори сумління. Вона розуміла, що розмова з майже колишнім нареченим неминуча. Звісно, можна було б дати розібратися з усім батькові, але містер Бранс на це не заслуговує. За цей короткий час їхнього спілкування він зарекомендував себе як веселий, ввічливий і добрий молодик, з яким комфортно і приємно. Розірвати з ним домовленості через посередництво інших — нехай і близьких людей — було б занадто жорстоко.

Герцог Інчкольд усі ці дні не з’являвся. Аліса чула, що всім аристократам повідомили, що магічний бар’єр було пошкоджено. Зараз, ніби його відновили, але полювання все ж перервали на деякий час — тепер дворяни чаювали, відвідували різні галереї у маєтку, виїжджали на пікніки. Ліна казала своїй пані, що це саме герцог наполіг на тому, щоб програму мисливських змагань змінили на час розслідування. Мабуть, тому дракон і не приходить через власну зайнятість, бо дуже вже хоче спіймати злочинця.

Еліна по секрету розповіла, що оскільки для пошкодження бар'єру необхідно прекрасно володіти своїми магічними силами — таких людей насправді не так вже й багато — то підозрюються всі маги.

Після своєї розповіді служниця подивилася на панянку з співчуттям і нотками цікавості. Аліса від цього трохи закотила очі. Звичайно, містер Бранс був магом, але дівчина була повністю переконана в його невинуватості.

Проте, як би сильно не був зайнятий герцог, він встигав ретельно надсилати подарунки. Міс Вайнроуз це аж набридло: квіти, сукні, взуття, прикраси, солодощі, дорогі фоліанти тощо.

Вона бачила, як служниці дивляться на всі ці знаки уваги. Ще б пак! У їхніх очах містер Інчкольд, мабуть, виглядає ідеальним кавалером. От тільки Алісі не подобалося, що її покої потрохи перетворюються на квіткову крамницю. Дратувало, що дракон — раз він має серйозні наміри — навіть не поцікавився її смаками, перш ніж робити якісь презенти. От навіщо їй той фоліант із давньонорійською драмою про кохання! Він, безперечно, дорогий і, мабуть, багатенько б поціновувачів літератури захотіли його у свою колекцію. Проте міс Вайнроуз, хоч і мала досить хороші філологічні знання, подібні тексти не дуже любила, хоча й розуміла їхню цінність.

На четвертий день Аліса була вже здоровою. Почувала себе вона прекрасно. Та й цілитель підтвердив, що дівчина повністю одужала і може повертатися до повноцінного соціального життя.  
Відвідувати всілякі прийоми дівчина, а втім, не поспішала. Розуміла, що там прийдеться відповідати на різні питання дворян, а це — останнє, що їй хотілося робити сьогодні. Натомість міс Вайнроуз вирішила зустрітися з Евансом Брансом, щоб повідомити про істинність і скасування їхніх домовленостей. Було трохи страшно і дуже незручно перед ним, проте панянка проявила всю свою силу волі — щоб не дати ще більшим сумнівам засісти у своїй голові, Аліса сіла писати записку для мага.

Місце для зустрічі обрала бібліотеку — усі дворяни цього дня або поїхали на пікнік, або пішли розглядати живопис у галереях містера Інчкольда.

Поговорити леді хотіла наодинці й сподівалася на бодай якусь приватність серед безлічі книг.

Невдовзі після передачі записки через служницю Алісі прийшла позитивна відповідь, і вона стала вбиратися: одягла бузкову сукенку з маленькими вишитими фіалками й атласною стрічкою під грудьми. На вуха наділа сережки з перлами, а волосся веліла заплести ззаду.

Дівчина спеціально обрала плаття з довгими рукавами — хотіла приховати татуювання.

Бібліотека містера Інчкольда уявляла собою велетенське приміщення з вітражними круглими вікнами й високими (майже від стелі до підлоги) стелажами з книгами, що стояли одне навпроти одного, утворюючи таким чином своєрідні коридори.

Де-не-де були дерев'яні столики зі стільцями та магічними лампами.

Ввійшовши, Аліса повернула праворуч і рушила між різними книгами, поділеними на категорії та жанри.

Йдучи між стелажами, міс Вайнроуз зустрічала поодиноких дворян, що прийшли сюди почитати. Ще один плюс бібліотеки — тут не можна шуміти, тому всі говорили тихо, майже пошепки. Навіть якщо в когось і були якісь запитання, то він залишав їх при собі.

Містера Бранса панянка знайшла в затишному куточку, де були книги про просторову магію.

З одного і з іншого боків стояли стелажі, вщент забиті літературою, а між ними — невеличкий круглий столик на фігурних ніжках. Обабіч нього — два темно-зелені крісла з рожевими подушками. Над ними — пара невеличких магічних бра.