Розділ 23

— Гадаю, що все ж таки сталася якась помилка. Герцогу, я не можу бути вашою парою, — сказала Аліса, відвівши погляд.

— І чому ви думаєте, що це помилка? — запитав дракон із щирим здивуванням. Він прилаштувався в кріслі неподалік   ліжка і, схоже, не збирався нікуди йти найближчим часом.

— Бо я вже маю домовленості про заручини, — промовила дівчина, насупившись.

— Ніякі домовленості не можуть перемогти долю. Істинна пара — це ті, чиї життєві шляхи поєднали боги. Це фатум, розумієте?

— А ще це ваш шанс нарешті позбутися   прокляття. Зрозумійте мене правильно, містере Інчкольде, я щиро вдячна вам за порятунок, але не настільки, щоб виходити за вас заміж. До того ж, хіба істинні не повинні зразу ж закохатися одне в одного? І бачилися ми більше ніж один раз, і тоді ніякого тату не було. Це помилка.

— Я дійсно прагну позбутися прокляття. Це безглуздо заперечувати, — сказав дракон. — Істинні справді закохуються зразу, але за умови, що вони або представники однієї раси, або в їхній культурі є саме поняття «обрані долею». Оскільки дракон, а ви людина, то процес закоханості буде поступовим. Щодо того, що ми бачилися раніше, але не було тату… Для того, щоб воно проявилося, контакт має бути шкіра до шкіри. 

— То мене могла врятувати пара рукавичок! — розпачливо вигукнула міс Вайнроуз.

— Чому ви так сильно противитеся ідеї вийти за мене заміж? Хіба це так погано для вас? Матимете багатство, високе соціальне становище і моє серце. Можу навіть сказати, що ви гарантовано будете щасливі в шлюбі.

— Герцогу, хіба я виглядаю як леді, якій потрібно вийти заміж, щоб спасти свою родину? У мене є все, про що ви кажете, окрім вашого серця. Але воно мені і не потрібне.

— Ви отримаєте довголіття, бо під час шлюбної церемонії у драконів партнери діляться своїм віком. Зможете прожити довше за середньостатистичне людське життя.

— І це хіба плюс?

— Жартуєте? — запитав герцог, дивлячись на Алісу зі щирим інтересом.

— Аніскілечки, — байдуже відповіла дівчина.— Який у цьому толк? Я буду жити довше, спостерігаючи, як помирають ті, кого люблю. Самій залишиться доживати віку в самотності.

— Ви і так за цим спостерігатимете. Людське життя надто крихке. З моїми роками чи без, ситуація, де ви ховатимете когось близького вашому серцю, цілком реальна. І ні, ви не доживатимете віку, будучи повністю самотньою, бо у вас буду я.

— Ну звичайно, як я тільки це не врахувала! — пирхнула Аліса.

— Ви кохаєте Еванса Бранса? — запитав герцог, трохи помовчавши.

— Якщо скажу, що так, ви мене відпустите? — поставила зустрічне запитання леді, глянувши на чоловіка з викликом в очах.

— Ні, не відпущу.

— Чому?

— Бо, по-перше, скоріше небо впаде на землю, ніж містер Бранс покохає жінку. А по-друге, навіть якби ви мали взаємні почуття, то вони були б піщинкою у порівнянні з тим, що відчувають істинні одне до одного… То ви його кохаєте?

— Ні, не кохаю, — відповіла панянка, дивлячись Дітріху прямо в очі. — Чи не занадто ви самовпевнені, коли кажете, що нібито те кохання, яке має виникнути між нами — нема ніякої гарантії, що воно таки виникне — настільки сильне?

— О, повірте мені на слово, у мене було вдосталь часу, щоб вивчити тему про істинність вздовж і впоперек, — сказав герцог, а тоді схилив голову на бік, запитавши: — Якщо ви не закохані в Еванса Бранса, то чому так прагнете вийти за нього заміж?

Аліса знизила плечима, а тоді промовила:

— Бо я досягла шлюбного віку і, на думку моїх батьків, мені не завадить знайти нареченого.

— Вони на вас тиснуть?

— Не зовсім, — повільно вимовила дівчина, — гадаю, що вони піклуються, але у свій спосіб… Мені б все одно прийшлося колись вийти заміж. І матінка з батьком дали мені право самостійно обрати собі чоловіка.

— Ваші слова про обов’язкове заміжжя звучать приречено, — зауважив дракон.

— Бо так воно і є, — сказала міс Вайнроуз, повернувши голову на подушці в інший бік.

— Якщо вам потрібно виконати умову ваших батьків, то одружуйтеся зі мною. Хіба я не кращий кандидат, ніж Еванс Бранс?

— Ні, не кращий. У шлюбі з вами більше недоліків, аніж переваг.

— Конкретизуйте, — попрохав герцог. Ніщо у його голосі не видавало обурення. Однак остання фраза леді зачепила драконяче его. Від розуміння цього Алісі стало чомусь трохи приємніше.

Кутики її губ трохи піднялися вгору, а сама вона почала перераховувати:

— По-перше, мені прийдеться переїхати далеко від дому, залишивши друзів і батьків.

— Вам би у будь-якому разі прийшлося переїжджати після заміжжя.

— Не сперечатимусь, але можна переїхати на сусідню вулицю, а можна — в зовсім інший регіон. Для мене між одним переїздом та іншим є суттєва різниця.

— Але у вас все одно буде змога бачитися чи переписуватися з друзями і батьками. Листи, магічні портали, магічний відеозв’язок — усіма цими засобами ви зможете користуватися.