Розділ 21

Ранок наступного дня був чудовим. Яскраво світило сонце. На зміну прохолоді прийшло тепло. На ясному блакитному  небі снували поодинокі хмарки, ніби сновиди. 

Аліса встала в хорошому гуморі. Ніби і не спала багато, але при цьому почувалася бадьорою.

Зробивши всі ранкові процедури, дівчина почала збиратися на сніданок. Цього разу волосся їй заплітала Енні. Служниця була  мовчазною, але роботу свою робила вправно: пасма волосся заплела у коси, а тоді їх скріпила шпильками на потилиці, утворюючи красиву зачіску.

Еліна з Ліною відповідали за одяг. Так як було доволі тепло, то сукню підібрали ніжно-рожеву із короткими рукавами-ліхтариками, прикрашену невеличкими акуратними бантиками і молочним мереживом.

Снідала Аліса у компаній власних батьків, Брансів, а також кількох знайомих. Обрали вони собі ті самі місця, що і вчора. Настрій у всіх був чудовим. Кожен ділився враженнями про вчорашній бал, говорив, що прагне робити нині.

Міс Вайнроуз була твердо переконана сьогодні піти на полювання. Їй хотілося прогулятися верхи лісом, насолоджуючись тишею і спокоєм.

Містер Еванс Бранс запропонував скласти їй компанію. Сама дівчина не раз говорила, що навички стрільби має доволі середні.  Аліса ж намагалася його заспокоїти — у мисливських змаганнях вона брала участь не вперше. І виходити за межі жовтої зони у неї наміру не було. Та й що може трапитися? Навряд чи якийсь звір забреде не туди.

Зони для полюванні були  поділені за допомогою спеціальних  бар’єрів, а також невеличких сфер, які мали певне забарвлення. Останні зроблені саме для дворян, щоб вони завжди могли зорієнтуватися на місцевості.

Якщо аристократ знаходився у зоні із дрібними і — часто — травоїдними тваринами, то повсюди у повітрі літали невеличкі жовті сфери. Якщо ж хтось вирішив пополювати на хижаків і великих звірів, то біля нього постійно сновигали  червоні сфери.

Звісно, що змагання не охоплювали територію усього лісу, а лише його частину. Для того, щоб ніхто випадково не зайшов задалеко і були магічні бар’єри. По суті вони слугували такими собі прозорими стінами, що зупиняли когось, хто зайшов не туди.

Аліса ще ні разу не заходила так далеко і знала, як мають працювати бар’єри лише теоретично. Але ж нічого погано не станеться, правда? Зрештою, вона буде обережною.

Містер Бранс все одно не хотів відпускати її саму. Територія, де проходило полювання,  була не рівнинна, а високогірна. До того ж герцогство межує із Пустинським лісом. Звісно, що навряд чи тут хтось  побачить  монстрів. Останні можуть набігати на прикордонні села і містечка перед зимою, а зараз літо. Та й, якби дворянам загрожувала небезпека, то місце проведення мисливських змагань обрали б інше, але краще перестрахуватися.

Аліса йому всіляко заперечувала. Вона не збиралася весь тиждень проводити за чаюванням чи спільним вишиванням. Їй теж потрібний час, щоб побути наодинці. І усі знають, що герцог Інчкольд дракон. Дракони, мабуть,  володіють магією найкраще серед усіх інших живих істот. Навіть у самому маєтку стільки всього наповненого чарами, що конкурувати з ним може хіба що королівський палац. Ну невже тут не подбали про безпеку гостей у лісі!

Останній аргумент таки спрацював і Аліса була рада, що нині зможе пополювати на самоті. Ні, спілкуватися з містером Брансом їй подобалося, але ніщо не зможе замінити ту насолоду, яку людина отримує від прогулянки наодинці .

Упродовж усього сніданку міс Вайнроуз лише раз подивилася на герцога, коли той сам сідав за стіл. Їхні погляди зустрілися на мить. Сьогодні його очі знову були холодними. Навіть не віриться, що ще кілька годин тому, проводжаючи дівчину до її покоїв, вони розмовляли і навіть трошки жартували. Тепер це здавалося сном.

Біля нього, як і вчора, сиділи жінка із сріблястими очима та кронпринц. У поведінці червоноволосої ніщо не вказувало на вчорашній нічний епізод, свідком якого Аліса стала.

Смачно поївши, дівчина пішла до своєї вітальні почитати. Залишалося ще трохи часу, і його вона прагнула провести з книжкою.

Сонце продовжувало нагрівати землю, піднімаючись високого над горизонтом. Опівдні мало початися полювання і у повітрі вже вчувалася спека. Може, якби панянка не була такою впертою, то вирішила б взяти в ньому участь в інший, менш спекотний день. Проте Аліса щиро не любила змінювати власні плани. До того ж у лісі температура завжди нижча. Та й кататись верхи надто довго міс Вайнроуз не хотіла, а кілька годин верхи ще нікому не зашкодили.

Еліна, Енні та Ліна допомогли  леді зібратись. На Алісі красувався новий костюм, пошитий спеціально для мисливських змагань: темно-синій, з спідницею до землі й такого ж кольору жакетом; з  білою блузою, що мала рюші на комірці і невеличким капелюшком в тон, прикрашеним пір’ям. На ноги дівчина взула зручні коричневі черевички. Рукавички вирішила не надівати.

Прихопивши свою зброю (лук і стріли), Аліса вийшла зі своїх покоїв.

Вдома міс Вайнроуз мала власну кобилу — Іскру. Вона була сірої масті в яблуках, з чорною гривою й хвостом, темними очима. Конячку свою Аліса всіляко любила, як і вона її. Проте на мисливські змагання дворяни їхали без своїх тварин. Забезпечити конями преставників голубої крові мав організатор заходу. 

Аліса почимчикувала в конюшню. Там  її зустрів Фред — молодий хлопець із сірими очима, солом’яним волоссям, носом, що нагадував картоплину й невеличким ластовинням. Працював він конюхом і був ввічливим і привітним.