Розділ 20

Міс Бовард цього разу перевершила сама себе: небесно-голуба сукня із квадратним вирізом, ампірною талією та рукавами-ліхтариками. Останні створені із невагомої, практично прозорої тканини, щоб підкреслити тендітність і ніжність. Під грудьми красувався акуратний і насичений блакитний шовковий бант. Такого ж кольору були і  манжети на рукавах.

Сукня чітко промальовувала жіночий силует, спадаючи вільними хвилями додолу. Унизу, були вишиті голубі квітки гіацинту. Здавалося, ніби вони щойно проснулися і тепер підіймають свої голівки до сонця.

Служниці, допомогли одягнутися Алісі, вклали її волосся ззаду і закололи його срібними шпильками, покритими дрібними діамантами. На шию наділи чокер, прикрашений маленьким камінцям — топазом.

Окрім сукні дівчина взяла шаль і довгі рукавички.

Бальна зала у маєтку герцога Інчкольда була дивовижна: мармурова підлога, великі аркові вікна, а над ними рози (круглі вікна в готичній архітектурі), магічні світильники повсюди і кришталеві люстри, широкі сходи, котрі ведуть на балкон, де, як правило, стоїть організатор бенкету.

Високу світлу стелю, розписану, із різними різьбленнями та ліплинами хотілося розглядати знову і знову. Стіни пісочного кольору прикрашали пілястри.

Уздовж велетенської стіни, де були вікна із темно-синіми шторами, стояли невеличкі диванчики, на яких можна було сісти і відпочити. У кутку з правого боку розмістилися музики.

Слуги снували туди і сюди. Носили на підносах невеличкі закуски, шампанське та вино. Витала атмосфера свята. Аристократи одягли своє найкраще вбрання  і тепер нагадували зірок, що блищать на небі. Настрій був у всіх піднесений.

Герцог промовив невеличку промову на честь першого балу. Аліса мимохіть задивилась на нього: його чорне волосся все так само спадало невеличкими пасмами на обличчя. Сині холодні очі були спокійні і впевнені. Темно-синій чоловічий костюм із вишуканою срібною вишивкою лише підкреслював міцну статуру Дітріха Інчкольда. Направду він був прекрасний у цей момент. Пооте признаватися у цьому собі міс Вайнроуз не поспішала. Натомість дівчина легко відшукала  Еванса Бранса, що теж гарно виглядав: каштанове волосся було зачесане назад, сірі очі приязно дивилася на Алісу. Світлі брюки і темно-зелений піджак йому безперечно личили. Як і біла краватка із смарагдовою брошкою.

Вечір проходив чудово. Дівчина навіть розслабилася і почала отримувати задоволення. Патрік Морріс, на щастя, її зовсім не чіпав, а робив вигляд ніби ніякої міс Вайнроуз не знає. От і добре!

Містер Еванс Бранс виявився хорошим партнером і разом вони протанцювали кадриль, польку і вальс. З ним було весело і комфортно.

Молоді люди встигали між танцювальними па говорити і жартувати. На якусь мить Аліса зловила себе на думці, що її хвилювання і тривоги відійшли на другий план. Є лише цей вечір, шампанське, танці, смачнючі закуски і приємна компанія.

На герцога дівчина не дивилася. Ну...майже не дивилася. Дітріх Інчкольд не танцював, а лише спілкувався з гостями та спостерігав за веселощами інших. Часто його можна було помітити в компанії Його Високості кронпринца та все тієї ж червоноволосої жінки, яка мала на собі гарну сукню винного кольору із золотистими блискітками.

Мазурку міс Вайнроуз танцювали із миловидним північним аристократом. Маркіз Дункан  виявився ввічливим молодиком і непоганим танцюристом. Він мав кучеряве біляве волосся і очі зелені із краплиною карого.

Ще одну польку (пам’ятаємо про пристойність!)  Аліса танцювала із західним аристократом бароном Грегорі. Загалом, їхній танець не можна назвати  поганим. Танцюрист із барона був таки хороший, проте дуже він любив говорити компліменти, а від цього ніяково було вже дівчині. Добре, хоч танець тривав недовго.

Опісля міс Вайнроуз вирішила відпочити. Сіла собі на один невеличкий диванчик біля стіни. Компанію їй склали Інґрет та Еванс Бранс.

Вечір ще тривав. Гості веселилися, музика грала, алкоголь лився рікою: слуги хіба що встигали заносити напої та закуски, проте Аліса була щиро переконана, що годі із  неї веселощів. Вона пам’ятала своє правило про недоречність танцювання на мисливських змаганнях до ранку. І, хоча, питання з її одруженням було майже вирішене, але дівчина була невблаганна. Та й спати вже добряче хотілося, тому попрощавшись і попередивши батьків, міс Вайнроуз покинула бальну залу.

Містер Еванс Бранс зголосився скласти їй компанію до її покоїв, і леді погодилася. Цілу дорогу молоді люди перемовлялися про те і се. Аліса зловила себе на думці, що між ними досить багато спільного. Цікаво: після їх одруження, чи будуть вони проводити свої вечори за розмовами? Якщо так, то, може, шлюб це не так вже й погано.

Щаслива дівчина зупинилася біля своїх покоїв. Час промайнув непомітно. Аліса ще раз попрощалася із містером Брансом і пірнула у власну вітальню.

Велика і світла вітальня зустріла прохолодою і солодким запахом лілій, що стояли на невеличкому столику біля великого аркового вікна.

На неї вже чекали служниці. Настрій у панянки був піднесений. Вона звеліла служницям набрати ванну, а сама пішла радісна до спальні. Вечір пройшов чудово! Даремно лише хвилювалася.

Хлюпаючись у воді, дівчина мугикала собі мелодію. Здавалося, що хвилювання, які ще так недавно їй докучали, нарешті відступили. Що ж, перший день пройшов добре, то, мабуть, інші теж пройдуть непогано. Завтра леді збиралася піти на полювання, а для цього найкраще виспатися.