Розділ 19

Мисливські змагання  проходили у лісі, що розкинувся недалеко від маєтку герцога Інчкольда.

Дворяни їхали до лісу на бричках із відкритим дашком, гомонячи між собою. Сонце ясно світило. Було трішки прохолодно (а, може, то завжди таке літо на півночі?). На небі зустрічалися поодинокі хмари, які нагадували Алісі овечок. Дув літній приємний вітерець.

Приїхавши на галяву аристократи виходили із власного транспорту, ніби яблука з бочки.

Аліса вийшла зі своєї брички і оглянулася. По всій галявині стояли різні шатра. Одні призначалися для тих, хто братиме участь в мисливських змаганнях, щоб вони мали змогу підготуватися. Інші — для чаювання незаміжніх леді і  заміжніх дам.

Коли усі дворяни зібралися разом, будучи готовими брати участь, то кронпринц виголосив невеличку промову, а тоді дівчата й жінки стали дарувати свої хустинки своїм нареченим, чоловікам чи просто кавалерам.

Аліса глянула на Еванса Бранса, який був під’їхав до неї, поцілував її руку, запитав чи бажає вона шкуру когось конкретного. Дівчина відповіла, що ні, не прагне якоїсь конкретної дичини. Натомість просто побажала удачі молодику.

Еванс Бранс від’їхав. Погляд міс Вайнроуз мимоволі групу дворян, які йшли на полювання, затримався на герцогу. Той знову був вбраний у все чорне (йому так чорний колір подобається?). Сидів на коні, трохи перемовлявся із кронпринцом (високий і красивий молодий чоловік із довгим білявим волоссям та золотистими очима), та якоюсь жінкою. Була вона привабливою, стрункою, із червоним прямим волоссям, яке заплела у хвіст та сріблястими очима. Але найбільше Алісу вразив її одяг: вона мала на собі сорочку, приталений піджак, штани і високі чоботи!

Першого дня не так багато леді брали участь в полюванні, але ніхто з них, окрім жінки із червоним волоссям не був у штатах, які ще й її облягають.

Аліса дивилася  на герцога та його співрозмовників. Усі вони були добре знайомі. «Герцог дракон, Його Високість кронпринц — теж, то, може, і та жінка є драконкою?» — подумала дівчина.

Всього на мить герцог глянув на міс Вайнроуз. Від цього погляду у грудях знову потепліло, але панянка зразу відвела очі. Тепло зникло і стало якось…сумно. Аліса злегка покрутила головою, ніби намагалася відігнати подібні думки геть.

Прозвучав ріг і мисливці почали роз’їжджатися хто куди. Аліса наостанок глянула на них, а тоді пішла до шатра, де влаштовувалося чаювання для незаміжніх леді.

Стратегія Аліси цього року з тріском провалилася: як тільки вона зайшла у шатро, оглянулася, то її зразу ж під руку взяла міс Бранс. Мабуть, хотіла скласти компанію у не зовсім знайомому середовищі. Хай там як, а тепер дівчина опинилася не десь збоку, поруч із тихими і скромними леді, а серед яскравих пліткарок. Проте, варто зазначити, що усе було не так вже і погано. Молоді панянки обговорювали між собою недавні події; обмірковували, хто ж здобуте перемогу у мисливських змаганнях цього року; згадали неймовірні зовнішність і харизму Його Високості кронпринца.

Аліса була не дуже говіркою, але, схоже, що ніхто від неї того і не вимагав. Дівчина у пів вуха слухала розмови, сидячи між дівчат із півдня. Знайомі обличчя радували і дещо заспокоювали, але все одно міс Вайнроуз із цікавістю дивилася краєм ока на інших панянок. Помітила декілька аристократок, яких бачила і на тодішніх змаганнях, проте так ні разу з ними і словечком не перемовилася. Зауважила, що хоч північанки віддають перевагу темнішим і насиченим кольорам: смарагдовому, винному, темно-синьому. У сукнях жителів сходу переважали квіткові мотиви, а заходу — геометричні. Дворянкицентру  любили вишивку, мереживо: їхні сукенки були щедро  прикрашені  золотими і срібними нитками, дорогоцінним каміння. 

Хоч-не-хоч, а не могли дівчата не згадати герцога Інчкольда. Аліса навіть відмітила, що були і ті, які йому явно симпатизували. Дехто ним захоплювався. Міс Вайнроуз цього не розуміла. Вочевидь, цих панянок заворожував його образ більше, ніж він сам. «Кому взагалі може сподобатись його огидний характер?», — подумала Аліса. Спогади про ту розмову на балконі і танець були ще свіжими. Але, схоже, вони були такими не лише для неї — донька маркіза Валері, міс Сабріна, трохи нахилилася і сказала:

— Міс Вайнроуз, ви так гарно танцювали із містером Інчкольдом на прийомі, який організовувала маркіза Слімані.

Аліса усміхнулася. Говорити про танець з герцогом — останнє, що вона хотіла робити, але …

— Містер Інчкольд просто вправний танцівник.

— Невже? — запитала міс Сабріна. Аліса помітила, що деякі леді за столом пожвавішали.

— Так, — відповіла міс Вайнроуз, зробивши ковток чаю.

— Як гадаєте, з ким герцог Інчкольд танцюватиме на цього вечора? — запитала міс Браун. Вона була миловидною дівчиною із русявим волоссям та карими очима.

Хоч питання і прозвучало для всіх, проте Аліса бачила на собі деякі уважні погляди, тому відповіла:

— Не знаю, міс Браун. Може, ви маєте якісь свої здогадки?

Відповідь прозвучала якось надто вороже, дівчина й сама це розуміла. Ох, треба було стримати оце внутрішнє роздратування, яке виникло при обговоренні герцога Інчкольда, а не кидатися на міс Браун!

Схоже, що останню це не дуже зачепило, бо вона відповіла із усмішкою:

— На жаль, у мене не має здогадок, міс Вайнроуз, але, гадаю, що хто б це був, цій леді пощастить. Я теж була на прийомі маркізи Слімані. Мушу сказати, що танцює герцог вражаюче.