Розділ 17

— Як добре, що ви вже одужали, міс Вайнроуз.

Аліса обернулася. Перед нею стояв високий молодий чоловік з худим обличчям, гострими вилицями та орлиним носом. Його каштанове волосся було акуратно зачесане назад. Великі карі очі — як же вони подобалися іншим незаміжнім леді! — уважно спостерігали за дівчиною.

Чоловік був одягнений у синій дорожній костюм, що лише підкреслював його струнку і підтягнуту фігуру. Патрік Морріс.

— Добрий день, містере Моррісе. Дякую, що турбуєтесь за моє здоров’я. Щиро сподіваюсь, що й у вас все добре, — промовила Аліса із усмішкою. Патрік Морріс — остання людина на цій планеті, з якою їй хотілося розмовляти. Чесно кажучи, дівчина надіялась, що другий син маркіза Морріса вирішив скористатися магічним переходом. Тим паче, що за сніданком вона його родину не бачила. Яка прикрість! І чому йому захотілося проїхатися  поїздом, коли сам має магічні здібності, хай і незначні. Для подорожі їх цілком би вистачило!

— У мене все добре. Міс Вайнроуз, а якби ми змогли зустрітися раніше, то, певен, було би ще краще, — відповів Патрік Морріс, усміхаючись і показуючи свої рівні білі зуби. Що ж, усмішка у нього дійсно красива.

— На жаль, іноді обставити складаються зовсім не так, як нам хочеться, — спокійно промовила дівчина. Їй страшенно кортіло, щоб сюди зайшов або вийшов з купе хтось ще. Це міг би бути хто-небудь, щоб більше не треба було продовжувати цю розмову. Але, як на зло, вони стояли наодинці.

— Ваша правда, міс Вайнроуз. Проте так добре, що ви вже змогли одужати і тому будете брати участь в мисливських змаганнях. Для мене було би честю отримати хустинку саме від вас, міс Вайнроуз.

Патрік Морріс був, безперечно, красивим, багатим з благочестивою репутацією і навіть почуттям гумору, яке Аліса, а втім, якось не оцінила. Проте не буває людини без недоліку: другий син маркіза не завжди вмів чути слово «ні».

Повідомляти, що свою хустинку вона вже віддала Алісі не хотілося. Було банально страшно. Якби вони не зустрілися, то дівчина встигла б швиденько заручитися, позбавивши себе подібних розмов. Хоча, може ці  думки є нічим іншим, як омана.

У Норійському королівстві жінки не могли прямо відмовити кавалеру, тому вигадували різноманітні приводи, щоб не зустрічатися. Звісно, найкраще взагалі не погоджуватися на побачення, якщо не хочеш цього, але… Що ж, коли так сталося, то Патрік Морріс мусив був правильно все зрозуміти, і не лізти зараз до неї.  Звісно, буває, коли люди хворіють, але вона написала листа практично зразу після танцювального вечора маркізи Слімані. Будь-хто би зміг правильно протрактувати її листа. «Але чому я думаю, що містер Морріс не зрозумів. Може, він просто не хоче розуміти», — від цієї думки  Алісі здалося, ніби хтось взяв добру жменю снігу,  і закинув їй за комір.

— Як гадаєте, міс Вайнроуз, чи є у мене шанс отримати вашу хустинку? — запитав Патрік Морріс, продовжуючи усміхатися. Вся ця ситуація його забавляла.

Страх дівчини відійшов на другий план від такого нахабства. Аліса гордо підняла голову і промовила:

— Мені лестить ваша увага, містере Моррісе, але, на жаль, я вже віддала свою хустинку.

— Невже? Як прикро, — сказав чоловік і зробив крок вперед. — Чи можу я дізнатися ім’я того щасливця, хто отримав її?

Аліса інстинктивно зробила крок назад. І що їй робити? Навряд чи нова брехня тут допоможе. Але і мовчати теж такий собі варіант. Елізабет мала рацію: він нагадує реп’яха.

— Містер Еванс Бранс, — відповіла міс Вайнроуз, зробивши ще крок назад.

— Містер Бранс, — повільно промовив Патрік Морріс. — Як же багато у вас кавалерів, міс Вайнроуз.

Його голос звучав спокійно, а сам чоловік не відводив погляду від неї.

Аліса не відповіла, лише знову відступила на  один крок. Її спина торкнулася стіни. Ось і все — тікати нікуди.

— Ви красива, міс Вайнроуз. Дуже красива, — прошепотів молодик і нахилився ще ближче. Тепер вона могла відчути його подих на своєму обличчі. — Це тому вам так подобається грати з чоловіками? Давати обіцянки, а тоді не виконувати? Танцювати з одним, дивитися на іншого, а хустинку дарувати третьому, так?

 Її скував жах. Хотілося закричати і відштовхнути його, проте тіло Аліси не рухалося.

Всередині дівчини все палало від обурення. Так, вона іноді робила дурниці, якими не пишається, але міс Вайнроуз ніколи не грала з чоловіками!

Леді не видавала жодного звуку, тільки продовжувала дивитися на чоловіка нажаханими очима. Їй хотілося, щоб ця мить якнайшвидше закінчилася. А Патрік Морріс не відходив і пильно на неї дивився.

Від удару його кулака об стіну вагона Аліса здригнулася.

— Усе має свої наслідки, міс Вайнроуз. Пам'ятайте про це, коли будете погоджуватись  на побачення — промовив Патрік Морріс і швидко пішов геть. Аліса почекала поки він покине вагон, а тоді й сама ледь не побігла у своє купе.

Дівчина змогла перевести дух лише, коли опинилася у вбиральні і вмила руки, які тремтіли. Ще ніколи в житті їй не було так страшно!

Вона не пішла ні на обід, ні на вечерю — Патріка Морріса зустріти  ще раз не хотілося.  Звісно, навряд чи він би щось сказав чи зробив привселюдно, але випробовувати долю якось не хотілося.