Розділ 15

Залізничний вокзал Елруска був величезний, цегляний, із величними колонами  і годинником. Аліса з батьком, матір’ю та слугами ввійшла на перон. Магічний поїзд вже чекав на своїх гостей, ніби запрошуючи. Він був довгим двоповерховим синім потягом із акуратними вікнами. Біля входу в кожний вагон були прикріплені магічні ліхтарики. Зараз вони були темними, але дівчина знала, що коли настануть сутінки, то ліхтарики будуть яскраво поблискувати.

Міс Вайнроуз ніколи не любила вокзали. Там завжди було гамірно. Люди говорили, обіймалися, цілувалися, сварилися. Хтось плакав, хтось кашляв. Дехто вже сидів у вагонах, повідкривав вікна і розмовляв зі своїми знайомими. У повітрі постійно змішувалися аромати парфумів, поту і  сигаретного диму. Виднівся дим паротяга.

 Аліса побачила знайомі обличчя і кивнула їм головою. Їй у відповідь теж кивнули, дехто навіть посміхнувся. Віконт йшов вперед крізь юрбу, а за ним поспішали усі домашні. Гул людських голосів часом розріднював скрегіт валіз, які возили на спеціальних візочках.

Сімейство швидко знайшло потрібний вагон. Їхні місця були розташовані на другому поверсі, тому усі вони акуратною вервечкою задріботіли наверх. За ними слуги несли валізи.

Усередині потяг був досить просторий. Усе в ньому ніби вказувало, кричало, що розробляли його саме для дворян. Стелі і стіни були темного кольору  із золотистими вставками. Підлогу прикрашав темно-червоний килим. Повсюди були бра із світликами.

Аліса зупинилася біля свого купе під номером 18. Натиснула на фігурну ручку і двері із червоного дерева підділися.

Купе було затишним. Стелі, стіни й підлога не відрізнялися від тих, що й в коридорі. Лише тепер на підлозі лежав невеличкий пухнастий килим, білого кольору, що імітував шкуру  ведмедя.

Біля двох невеличких вікон, розмістилося одноосібне ліжко із фігурними ніжками, обтягнуте оксамитом, наче диванчик. На ньому розмістилися дві подушки: одна прямокутна, величенька, теж з червоного оксамиту, друга — квадратна і хутряна.

Біля ліжка притулилася невеличка тумбочка із червоного дерева, різьблена, із фігурними ніжками та золотими вставками. На ній дівчина розмістила свої книги. В тон  були і невеличкі червоні шторки із щільного бархатистого матеріалу.

З лівого боку від входу були ще одні вузькі двері із металевою клямкою. Аліса відкрила їх і опинилася в кімнаті служниці.

Приміщення було зовсім невеличким. З одного боку стояло  ліжко із дерев’яними бильцями. Просте, із білою постіллю та однією прямокутною подушкою. Праворуч від нього була невеличка тумбочка із червоного дерева з однією шухлядою. Далі — вікно із темно-червоними занавісками.

З другого боку — дерев’яний столик і  крісло. Трохи віддалік стояла шафа.

Вище, біля входу, стояло самотньо одненьке бра із світликом. «Просто, але чисто», — подумала Аліса, повертаючись до своєї спальні.

Біля дверей, що вели до кімнати прислуги   розмістився різьблений туалетний столик із двома шухлядами. До нього стояв стілець без спинки, але із фігурними ніжками. Його сидіння було обтягнуте темно-червоним оксамитом. Вище, над столиком, розмітилося невеличке дзеркальце.

З правого боку була темна і велика різьблена шафа, куди Ліна почала зразу ж розкладати валізи і деякі сукні міс Вайнроуз. Ліворуч від неї, біля другого віконечка, було велике м’яке крісло і невеличкий круглий журнальний столик із червоного дерева. Праворуч від шафи були вузькі двері із латунною ручкою. «Мабуть це вбиральня», — подумала міс Вайнроуз, але перевіряти не стала.

Над ліжком, біля першого вікна було бра із світликом. Таке ж стояло і при вході біля дверей. В кутку з правого боку висів настінний годинник.

«Непогано», — подумала Аліса і сіла на ліжко. Почувся характерний свист і  потяг рушив.

Дівчина деякий час просто сиділа й дивилася, як  за вікном минали спочатку будинки, а потім — луки й  ліси. Аж поки пейзаж знову не змінювався на міський. Це вперше їй доводилося їздити магічним поїздом. Раніше, коли їй було 18, то мисливські змагання організовував південь, тому добиралася до них леді хіба каретою. Потім була черга центру і тоді все сімейство користувалося магічним переходом.

Наступного року мисливські  змагання організовував схід  і тоді теж всі віддали перевагу магічному переходу. Його Аліса переносила біль-менш нормально, тому, коли минулого року вирішили скористатися все тим же способом, щоб дібратися на захід, ніхто не міг подумати, що їй стане недобре. Парадокс був тому, що в минулі рази треба було пройти лише один магічний перехід, а далі користувалися екіпажем. Однак усе змінилося, коли їй виповнилось 21. Тоді маршрут виявлився далеким,  прийшлося користуватися аж трьома переходами. Власне тоді віконт і віконтеса виявили, що для їхньої доньки таке навантаження має наслідки: Алісу сильно нудило і боліла голова. А  дібравшись на місце призначення ще й температура підскочила, тому їй прийшлося пропустити перший день  мисливських змагань.

Після цього люблячі батьки стали шукати альтернативу і знайшли її. Магічний поїзд здавався їм чудесним транспортним засобом. Можна було, звісно, скористатися і звичайним, проте дівчина, маючи досвід їзди на такому потязі, відмовилася користуватися ним на великі відстані, мотивуючи своє рішення  тим, що там нема комфортабельних умов.

У двері постукали.

— Заходьте, — відповіла Аліса, продовжуючи сидіти на ліжку.